РОЗДІЛ 4.
СТВОРЕННЯ СИСТЕМИ БЕЗПЕРЕРВНОГО ПРОСТОРОВО-ЧАСОВОГО ГУМАНІСТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ТА ОСВІТИ ЯК «СУПЕРТЕХНОЛОГІЇ XXI СТОЛІТТЯ»

Кожне суспільство живе так, як воно виховується та навчається. Це повною мірою стосується і нас. З відомих історичних причин ми недооцінювали важливість духовності у цих процесах і зараз продовжуємо знаходитися у пошуку виходу зі стану кризи. У питаннях виховання та освіти наше суспільство досягло піку неуспіху. І найнеприємніше те, що нині часто спостерігається ситуація взаємовідносин, коли учні, які виховуються, не вірять своїм вихователям. Однак слід зазначити, що в педагогіці ще з часів її зародження, незаперечною істиною являється теза про єдність виховання та освіти. Комплекс виховання та освіти в навчальному процесі є основною формою впливу на свідомість людини. Тому для сучасної освітньої системи це становище набуває особливо глибокого сенсу і зовсім нового змісту. Разом з тим майбутнє зобов'язує нас через освоєння енергоінформаційної суті самоосвітніх систем вирішувати задачі, пов'язані з удосконаленням питань виховання та освіти, застосовуючи нові форми та методи освіти.

Поступово приходить розуміння, що сучасний науково-технічний прогрес породив демографічну та соціальну кризу, поставивши людство біля краю екологічної прірви. Суспільство все більше усвідомлює серйозність цього моменту у своєму житті, а також те, що екологічна криза — це у своїй суті моральна, світоглядна, філософсько-ідеологічна криза або криза планетарної свідомості.

Для того, щоб людство змогло вижити і розвиватися, в першу чергу необхідний «переворот» свідомості, кардинальна зміна поглядів на світ і моральні принципи антропоцентристської свідомості нинішньої людини, яка засвоїла винятковість свого технократичного становища на Землі — становище господаря Природи, якому дозволяється робити все, що «корисно» суспільству.

Людство Землі за всю свою історію накопичило гігантську кількість знань у багатьох галузях пізнання матеріального та духовного світу. Сума цих знань настільки велика, що говорити про можливості набуття людиною скільки-небудь значної їх частини неможливо. У всьому світі вже є стандарти всіх видів освіти.

Але разом з тим, вчені вже сьогодні говорять про зміни, що відбуваються в людському генетичному апараті. Відзначено, що мутація ДНК спостерігається в організмі дітей, що народжуються. Відбувається це у країнах, де широко використовуються комп'ютери. Мабуть, інтелект людської раси зробив стрибок у наступний діапазон. Лікарі та психологи, що досліджують поведінку таких дітей, виявили, що їхня свідомість при взаємодії з комп'ютером виходить за межі реального життя і живе у віртуальному світі. При цьому наші педагоги та вихователі вважають цих дітей розумово відсталими.

Сучасна освітня система не може зрозуміти, що ці діти мають надрозвинений інтелект. Лікарі, вихователі та педагоги продовжують ставитися до них як до складних дітей. Вони ставлять їм діагноз дефіцит уваги (АДД), оскільки вважають, що ті не здатні до концентрації уваги. Наразі проблема розкрилася: справа не в дітях, а в тому, що наша система освіти не готова до навчання таких дітей.

Вона, як і раніше, виходить з того, що людина прийшла у світ і нічого не знає, тому намагається дати учням якийсь мінімум знань з ряду предметів. Надалі, протягом життя, ми змушені констатувати те, що накопичені знання здебільшого залишаються незатребуваними і, звичайно ж, далекі від тих, які змогли б повноефективно допомогти людині стати зрілою на її життєвому шляху.

Гальмом у вдосконаленні освіти, в частині збільшення обсягу знань, є метод навчання: щоб знати, треба вивчити та запам'ятати матеріал чи правила, формулювання, алгоритми, закономірності. Дається установка те що, що важливіше запам'ятати і не обов'язково осмислити і зрозуміти їхню дію практично. У результаті система формує людину, яка не здатна проявляти активність у соціальній практиці через відсутність самостійного мислення.

Сьогодні, коли криза мислення, задана історично та відтворювана через систему освіти, визначає собою суть кризи всіх сфер цивілізаційного розвитку людства, вперше так чітко виступає необхідність формування людини з новим типом мислення, екологічною свідомістю, здатною генерувати ідеї та реалізовувати їх через принципи гуманності. Це новий якісний стан свідомості людини. Тому вихід із глухого кута можливий через шлях впровадження в життя нової концепції оновлення свідомості фахівців, і, насамперед, реалізації цієї концепції в процесі підготовки вихователів-фахівців як цілого, єдиного модуля.

Формування нового типу екологічної свідомості призведе до того, що природа стане середовищем гармонійного розвитку людини. Тому стратегічним змістом нової системи безперервного виховання та освіти являється енергоінформаційний світогляд або, якщо дивитися з позиції еніології — науки майбутнього, — енергоінформаційний обмін людини з більш розвиненими просторами Всесвіту. У цьому випадку тактичним змістом системи виховання та освіти буде гуманізація.

Зародження гуманістичної парадигми нового еволюційного етапу розвитку людства вже відбувається у світі через його моральне пробудження. Спостерігаються процеси, пов'язані з пошуком нових систем виховання та освіти, і проходять вони під «гаслом» гуманізації та гуманітаризації. Якщо дивитися на цю проблему з позиції сучасної науки, то її вирішення треба здійснювати, природно, через гуманітаризацію. Однак необхідно усвідомити, що на новому рівні фундаментальності наукового знання гуманітаризація – це пізнання природи та людини на атомарному рівні. Її найближчим часом необхідно буде замінити гуманізацією, яка дозволить людству, освоюючи нові знання, еволюційно перейти до зони енергоінформаційного обміну з більш розвиненими просторами Всесвіту. Ці три поняття є одним і тим самим явищем, яке розкривається на різних рівнях програм еволюційного розвитку свідомості людини.

Головною метою системи освіти має стати формування «Живого» мислення з метою свідомої зміни якостей свідомості людини. Навчившись мислити, а значить сприймати інформацію в думках і частково переживати її ментально (віртуально) без видимої матеріалізації, людина здатна в освітньому процесі оптимально освоювати знання стандартної навчальної програми набагато ефективніше та швидше.

Застосування інтровертного типу мислення не потребує значних капіталовкладень і, відповідно, являється переважним для підвищення ефективності навчання на першому етапі освоєння програм системи безперервного гуманістичного виховання та освіти. Наступним етапом стратегічного розвитку системи освіти буде етап фундаменталізації процесу навчання. Це і є справжня суть гуманізації системи освіти з урахуванням зміни форми та змісту. Обґрунтовано це тим, що людина являється природною істотою. У природі кожна жива істота (рослина, тварина) у кожний момент часу «знає» і набуває відповідної форми та змісту. Це означає, що людина несе у собі знання часу, форми та змісту свого розвитку. Щоб розкрити природні секрети мети її розвитку, безсумнівно, будуть потрібні кардинальні зміни існуючої системи освіти як за формою, так і за змістом.

Йдеться не про вдосконалення існуючої системи освіти, а про те, щоб створити експериментальний зразок зони випереджувального розвитку для всієї країни, як простір формування суспільної свідомості з цінностями особистісно-орієнтованої моделі, новим типом мислення та здоровим способом життя. Якщо ми й надалі лише покращуватимемо освіту з існуючими в ній технологіями, то зробити серйозного випереджаючого «ривка» не зможемо, оскільки система освіти відтворює всі біди та недоліки сучасного суспільного життя людини і країни в цілому.

Виходячи з вищевикладеного, стратегія гуманістичного виховання та освіти набуває наступної спрямованості:

1. Система виховання та освіти повинна повністю відповідати безперервному в часі та просторі якісному критерію.
2. Генеральною лінією орієнтації виховання та освіти має стати особистісно-орієнтована модель, яка забезпечує свободу вибору змісту освіти.
3. Гуманістичне ставлення до особистості, що розвивається, буде спрямоване на розвиток цілісної свідомості людини: природні особливості (здоров'я, здатність мислити, відчувати, діяти), соціальні властивості (бути громадянином, сім'янином, трудівником), властивості суб'єкта культури (свобода, гуманність, духовність, творчість).
4. Гуманістична мета освіти має передбачати перегляд змісту освіти з урахуванням орієнтації на варіативну освіту.
5. У процесі освіти людина має набути вміння:
   • оцінювати свої можливості та здібності;
   • визначати якість та кількість навчання;
   • брати на себе відповідальність за свої переконання, за своє становище як громадянина своєї країни, так і всієї планети загалом.

Проведені фундаментальні наукові дослідження вченими та спеціалістами ХОБФІЗІТ гуманізації за участю кафедри бізнесу та контролінгу НТУ «ХПІ» дозволили визначити динаміку зростання якісних критеріїв, необхідних для подальшого формування творчої особистості загальноосвітнього рівня. Вони виявилися такими:

1. Розуміння необхідності та достатності системи безмедикаментозної підтримки свого здоров'я (еніомедицина) та формування здорового способу життя.
2. Розуміння та позитивне реагування на процеси, що відбуваються на рівні суспільства, колективу, сім'ї та особистості.
3. Усвідомлений розвиток позитивного вольового початку, необхідного для здійснення своїх доленосних завдань.
4. Розуміння життєвої глобальної мети особистості, а також проблем та завдань, що випливають з неї на даному рівні розвитку своєї свідомості.
5. Усвідомлення та розуміння суті поняття «впевненість у завтрашньому дні» на базі системно розвиваючоїся реальної самостійності.
6. Уміння розвивати особисту якість, що супроводжується підвищенням інтересу до навчання, самоосвіти, самовдосконалення та життя взагалі.
7. Уміння здійснювати концентрацію життєвих сил і прагнення до розвитку творчого початку на основі віри у свої непізнані і ще не розкриті можливості.

Якісні особливості творчої особистості на рівні випускника ВНЗ уявляють наступне:

1. Науково обґрунтоване розуміння процесів, що відбуваються в суспільстві, колективах, сім'ях та з особистостями на даний час.
2. Розуміння значення свідомого формування цінностей здорового способу життя.
3. Науково обґрунтована впевненість у завтрашньому дні незалежно від проблем, що виникають.
4. Уявлення та розуміння своєї особистої глобальної мети життя, а також завдань і проблем, що випливають із неї.
5. Уміння визначати першочергово важливі проблеми та задачі.
6. Своєчасне прийняття необхідних рішень та здійснення реальних дій у життєвих ситуаціях свого рівня компетенції.
7. Наявність знань, необхідних для отримання інформації для розвитку чергової життєвої стратегії.
8. Наявність знань, необхідних для перетворення отриманої інформації на нові знання в межах своєї компетенції.
9. Можливість реалізації нових ідей, прихованих від прямого наукового, аналітично обґрунтованого прогнозування різних ситуацій та рішень.
10. Можливість визначення та послідовної реалізації ідей, завдань, проблем за відсутності умов виконання всіх обсягів робіт одночасно.
11. Уміння здійснити експертизу різних гіпотез та визначити можливість «виживання» кращих з них, які дадуть початок ще більш прогресивним науковим відкриттям.
12. Проведення контролю та супровід розвитку соціальної активності індивіда та його професіоналізму.
13. Уміння здійснити реальну концентрацію життєвих сил та прагнення до формування творчого початку на базі віри в себе через розвиток свого внутрішнього людського психологічного фактору.
14. Наявність знань для самовдосконалення особистості, рівних рівню сучасного наукового ступеня кандидата наук та за необхідності підтверджених захистом дисертації.

На базі результатів фундаментальних досліджень розроблено основні вимоги до системи безперервного виховання та освіти, необхідні для формування творчої особистості, здатної опановувати технології ХХI століття:

1. Наявність самодостатності системи, яка є критерієм життєздатності ідеї як результату творчого акту суб'єктів, які мають «Живе мислення».
2. Наявність знань, достатніх для здобуття головної якості системи — просторово-часової безперервності виховання та освіти з урахуванням охоплення всіх рівнів свідомості суспільства: особистісного, сімейного, колективного, суспільного та планетарного як по вертикалі, так і по горизонталі, тобто за віковим цензом, включаючи внутрішньоутробну свідомість та абсолютно кожного члена суспільства.
3. Наявність нових міждисциплінарних культурологічних наук, що забезпечують безперервність переходу гуманітаризації в гуманізацію через освоєння енергоінформаційного світогляду та законів енергоінформаційного обміну у Природі.
4. Наявність знань, достатніх для переорієнтації методології освіти на методологію виховання та освіти, яка повинна передбачати:
   • 4.1. Розвиток свідомості особистості до такого рівня, коли вона самостійно визначає, яка освіта необхідна для реалізації життєвого потенціалу.
   • 4.2. Природне виховання ведучого процес навчання через учня. Така умова потрібна йому для зміни внутрішньої сутності та забезпечення бази для безперервного підвищення своєї кваліфікації та професіоналізму.
   • 4.3. Наявність знань, які розкривають потенціал свідомості особистості в умовах поєднання теорії з практикою.

Сучасні педагогічні школи ведуть пошук вирішення проблем освітніх систем, пов'язаних з відсутністю мотивації у дітей та молоді до сприйняття інформації, запропонованої шкільною та вузівською програмою. Спроби наповнити програми навчання новими технічними та гуманітарними предметами призводять до перенапруги та погіршення фізичного та психічного здоров'я.

На тлі цього з'являються перші паростки гуманістичного підходу до виховання та освіти дітей та молоді. Зокрема, відпрацьовуються такі інноваційні методики, як духовна педагогіка, основи здорового способу життя, раннього розвитку, творчого розвитку на базі формування цінностей національних традицій та світового культурного досвіду.

При впровадженні гуманістичних установок у сукупності з відповідними інструментальними вміннями вихователь та педагог має можливість переоцінити всі компоненти навчально-виховного процесу, психологічного супроводу, методу викладання матеріалу та існуючих методичних посібників у світлі людиноутворюючої функції. Таким чином, цей процес перетворюється на «лабораторію гуманізму».

Однак дуже важко відмовитися від досягнень функціонуючої системи, яка формувалась десятиліттями, утвердилася в громадській думці та отримала образну назву «педагогіки сходження». Сутність її полягає в тому, що педагогові відводиться роль джерела інформації та тлумача явищ навколишнього світу, законодавця в ідеології та світогляді, провідника до вершин знань та майстерності. Учню при цьому відводиться пасивна роль веденого, виконавця, суб'єкта, який в результаті проходження курсу навчання має перетворитися на людину та спеціаліста із «заданими параметрами». Весь соціум відчуває у собі наслідок впливу «педагогіки сходження». Потрібна перебудова системи виховання та освіти на нових концептуальних засадах, коли у центрі освітньої діяльності стоїть людина як унікальне явище природи. Її треба залучити до виховно-освітнього процесу, який би сприяв формуванню в ній активної особистості, розвивав творчий початок: інтелект, гнучке мислення, здатність до самостійної дії в умовах гармонії з навколишнім світом.

В якості альтернативи «педагогіці сходження» гуманістична педагогіка у своїх основних рисах відома з давніх-давен. Вважалося, що учень виростає в Людину і сягає вершин культурної та професійної майстерності не в тому випадку, коли йому про це розповідають і показують, а якщо він на рівних з Вчителем і разом з ним бере участь у культурно-освітній діяльності. Так зародилася «педагогіка співробітництва». Її заслуга в тому, що вона дозволяє виявити, зберегти та виростити талант у людині та створити в різних сферах діяльності суспільства школи обдарованих людей, які досягли найвищих результатів у професійній діяльності.

І, незважаючи на те, що ми продовжуємо жити і працювати всередині, здавалося б, зрілої педагогічної системи, все ж таки нині «педагогіка співробітництва», як її розуміли та формували зазначені школи, реалізована на рівні гуманітарних знань та виховання творчої індивідуальності. У майбутньому «педагогіка співробітництва» практично має пройти етап гуманізації, трансформуючись по суті на «педагогіку співробітництва-творення» — креативну. Тому актуальним залишається створення необхідної методологічної та методичної бази для гуманізації системи виховання та освіти.

Розгляд свідомості людини як «чаші», що наповнюється інтелектуальними знаннями, без урахування її особистісного характеру, довгі роки не дозволяв перейти до розкриття її творчого потенціалу. Це гальмувало розвиток методів індивідуального навчання, не сприяло розбудові навчально-виховного процесу та не створювало стимулів для поєднання педагогіки співпраці з креативною чи творчою педагогікою.

У такій ситуації тільки креативна педагогіка (творення) може сприяти вирішенню перерахованих вище задач щодо наповнення новим гуманістичним змістом системи виховання та освіти. Вона має всі підстави називатися інноваційною педагогікою для гуманістичної системи безперервного просторово-часового виховання та освіти. Для цього вона має світоглядний фундамент — енергоінформаційний світогляд та ідеологію гуманізації, а також свою нову філософію — екософію, як психологічну, соціологічну, етичну, естетичну основу. Завдяки цьому світоглядному фундаменту якісно змінюються базові педагогічні поняття: виховання та його сутність, цілі, завдання та зміст освіти.

Аналіз історії розвитку людської культури показав, що не всі великі освітні ідеї, здатні якісно покращувати педагогічне життя загалом, стали реальними системами. Найближче за духовним наповненням та методологією у вихованні та освіті стоїть Штайнер-педагогіка або Вальдорфська школа, оскільки її фундаментальність будується на досягненнях світової педагогіки гуманізму до ХХ століття. Наприклад, Штайнер-педагогіка хоч і увібрала в себе всі найкращі ідеї, висловлені попередниками, розкривши і збагативши їх, а також перетворивши на практику виховання та освіти, водночас не вирішує питання гуманізації людської свідомості на рівні оновлення. Її основу побудовано на ідеї інтуїтивного сприйняття світу, що вирішує завдання гуманізації свідомості людини лише шляхом розуміння, як початковий етап навчання людини лише на рівні розширення свідомості. Штайнер-педагогіка має гуманітарне наповнення та зорієнтована на розвиток творчої індивідуальності та особистості з життєвими цінностями колективно-суспільного рівня пізнання.

Педагогіка системи виховання та освіти періоду соціалізму збагатила Вальдорфську педагогіку, доповнивши гуманістичні принципи істини, краси та людського ідеалу ще й принципами справедливості та рівноправності. Цим було забезпечено перехід системи виховання та освіти з колективно-суспільної моделі розвитку на формування системи цінностей суспільно-планетарного рівня.

Усі світові досягнення в галузі педагогіки виховання та освіти надалі одухотворені енергоінформаційним світоглядом, більш глибокою фундаменталізацією наукових знань та загальною гуманізацією суспільної свідомості дозволяють вже сьогодні створити інноваційну педагогіку творення та творчості.

Ідея «педагогіки творення» побудована на фундаменті напрацьованого досвіду в основах креативної педагогіки, завдання якої формувати знання, що розкривають у кожному здатність до творчої дії. Творчий потенціал особистості розкривається за умови превалювання виховних технологій гуманізації у процесі навчання. Креативна педагогіка застосовується на базі особистісно-орієнтованої моделі в системі освіти, яка ґрунтується на синтезі духовного зростання учня та його здатності до самопізнання. Результатом є творча дія та створення інноваційного продукту: творча особистість, гармонійна сім'я та творчий колектив.

Впровадження ідеї креативної педагогіки як науки про творчість у процес виховання та освіти слід вважати однією з найважливіших складових гуманізації освіти.