РОЗДІЛ 4.
СТВОРЕННЯ СИСТЕМИ БЕЗПЕРЕРВНОГО ПРОСТОРОВО-ЧАСОВОГО ГУМАНІСТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ТА ОСВІТИ ЯК «СУПЕРТЕХНОЛОГІЇ XXI СТОЛІТТЯ»

4.1. Духовне наповнення навчального процесу - основа виховання кадрів гуманістичної спрямованості

Вирішальна роль у освоєнні енергоінформаційного світогляду, нової філософії виживання людства належить виховно-навчальному процесу, який, в свою чергу, потребує впровадження інноваційних знань, методів та технологій. Насамперед до роботи мають включитися вузи, вся наукова громадськість. Це дозволило б своєчасно вирішити проблему підготовки кадрів нового типу шляхом виховання студентської молоді на основі таких напрямків:

1. Навчально-виховний процес у всіх його видах реально має стати процесом усвідомлення та осмислення кожною людиною суті енергоінформаційного світогляду, виховання високої моральності, інтелігентності, екологічної культури, а також становленням його як професіонала та громадянина. Високий професійний та моральний обов'язок усвідомлюватиметься Людиною як призначення її у цьому житті. Він спрямований на те, щоб зберегти Природу, зробити життя як у своїй країні, так і на планеті, щасливим для всіх. Цей ідеал включає всі ідеали, безумовно, прийнятні для молоді, і ставатиме способом життя. Загалом це можна виразити таким ємним змістом, як формування у кожного ціннісних якостей гуманістичного Здорового способу життя, що дозволяють жити в гармонії з Природою.
2. Усім без винятку педагогам потрібне усвідомлення та осмислення того, що виховно-навчальний процес має набути особистісно-орієнтованої спрямованості. Це не тільки процес формування високого професіоналізму майбутнього фахівця, а й процес виховання гуманної Людини, її особистісних якостей, духовності та моральності, процес розкриття всіх творчих здібностей та таланту.
3. Необхідне створення нових структур для формування самодостатньої системи напрацювання та узагальнення нових методів та форм виховання у навчальному процесі, які розроблятимуться та впроваджуватимуться передовими педагогами шкіл, вузів. Гнучкість та відкритість новостворених структур освітньої системи вчасно забезпечуватиме передачу новизни.
4. Має бути сформовано оновлену організаційну структуру вузів з метою підготовки кадрів для гуманізації освіти. Наприклад, Центр гуманізації інженерної освіти, університет «Розвиток творчої особистості», інститут «Природознавство, Техніка та Людина» та інші. Можливе створення міжвузівської регіональної структури — університету «Природознавство, Суспільство та Людина». Вони дозволять залучити всіх без винятку викладачів у розробку гуманістичних методів та форм виховної роботи та адаптації їх до навчального процесу.
5. Для реалізації ідеї відкритої освіти впроваджуватимуться нові комунікативні технології, у тому числі дистанційного навчання, засновані на освоєнні технологій енергоінформаційного обміну з метою взаємодії всередині вузів, а також між вузами на рівні всіх кафедр. За такого підходу навчальний процес буде заснований на модульно-розвивальному навчанні, що допоможе вирішити проблему гуманістичного виховання професорсько-викладацького складу та студентів. Відкрита освіта створить умови конкуренції та змагальності, які сприятимуть формуванню у професорсько-викладацького складу мотивації до освоєння інноваційних знань.

Таким чином, ми бачимо, що принцип єдності навчання та виховання є основним в організації навчально-виховного процесу. В основі його закладено взаємозумовленість процесів навчання та розвитку особистості, у зв'язку з цим провідним стане процес виховання. «Людина може стати Людиною, — писав І. Кант, — лише через виховання».

К. Ушинський наголошував, що виховання грає провідну роль, як вирішальна педагогічна категорія, а навчання є лише засобом виховання. Саме собою без підтримки виховання і його механізму, навчання неспроможне дати позитивних результатів. Навчання, відірване від виховання, є лише розвиток розуму, накопичення обсягів інформації. Виховання формує нові якості особистості, розвиває її духовні здібності та зміцнює моральні принципи, що дозволяють творити нову інформацію.

Носіями знань, спрямованих на виховання суб'єктів відносин у соціальній практиці, треба вважати не лише вихователя та виховуваного, а й навколишній світ. Для школяра і студента об'єктом виховання може бути як подряпана парта чи стіл, так і дії оточення, особливо особистий приклад вихователя. «Виховує все, — говорив А. Макаренко, — люди, речі, явища, але, насамперед, і найдовше люди». «Правильне виховання юнацтва, - вказував Я. Коменський, - єдиний шлях для виправлення людської зіпсованості».

Виховання дітей, молоді, у тому числі й студентів є цілісною системою, яка, як і будь-яка інша, складається з цілого та частин (елементів). Частини та ціле єдині, самодостатні та взаємодіють на основі цієї єдності. На всіх рівнях освітніх систем виразно виступає єдність та взаємозв'язок навчання та виховання близьких, але не рівнозначних компонентів у системі освіти.

Але виховання у навчальному закладі саме собою не гарантує позитивного результату, бо може спотворюватися під впливом суспільного середовища, сім'ї, позашкільного спілкування (схема 7). Тому процес виховання має бути безперервним у часі та просторі.

Схема 7.

Виховання покликане допомогти вихованому розумно та виважено визначати своє ставлення до навколишньої дійсності: політичних, економічних, соціальних, духовних факторів і, водночас, формувати власний світогляд, виражати свою індивідуальність та самореалізовуватися.

Пріоритет виховання не може вести до якоїсь недооцінки навчання. Процес навчання має ґрунтуватися на психолого-педагогічних аспектах виховного характеру, бо лише на його основі формується світогляд особистості, її моральні норми та соціальна позиція. Це пов'язано з тим, що процес виховання наповнює навчання новим змістом через зміну якостей свідомості педагога та виводить навчання на суттєво новий рівень за змістом. Навчання є не лише засобом виховання, а й його теоретичною основою. Без знання немає і свідомості. Тому необхідне правильне поєднання та взаємопроникнення виховання та навчання, насамперед, у навчальному процесі вищої школи. Тільки за цієї умови учень і студент може опанувати культуру мислення нового типу. Це знаходить відображення у соціальній практиці, у власному «Я» через підвищення свого інтелектуального та духовного потенціалу.

Особливу роль у вихованні та навчанні студентів відіграють суспільно-гуманітарні науки, які безпосередньо формують світогляд та загальну культуру і, маючи пріоритет перед іншими науками, впливають на розвиток особистісних якостей студента. Цьому сприяє цикл суспільних наук, що включає не тільки екософію, теорію економічного мислення, історію всесвітньої та національної культури та їхнє духовне наповнення, а також спеціальні науки, безпосередньо пов'язані з профілем вузу. Природні та технічні науки несуть також чималий виховний заряд, але реалізований лише за умови одухотворення знаннями енергоінформаційного обміну як процесу гуманізації.

Духовне наповнення навчально-виховного процесу вимагає коригування існуючого навчального плану з урахуванням наповнення його новими предметами та курсами, такими як: валеологія, наукова духовність, людинознавство, екософія, природа таланту, гуманізація, менеджмент творчості, менеджмент здорового способу життя, менеджмент успіху, культурологія, основи нового економічного мислення та інші. При створенні конверсійних програм необхідно враховувати вікові особливості дітей, молоді та спеціалістів.

У процесі проведення фундаментальних науково-дослідних робіт Фондом підготовлено та апробовано: спільно з кафедрою хореографії ХДАК експериментальний тематичний план з курсу «Валеологія»; на базі Харківської хореографічної школи – експериментальний тематичний план на предмет «Здоровий спосіб життя». В НВК «ІРВІН» було проведено пошукову науково-дослідну роботу, в результаті якої розроблено конверсійну програму для учнів 1-11 класів.

Як приклад наведено тематичний план з курсу «Валеологія» (таблиця 3).

Зупинимося на суті педагогічних умов одухотворення навчально-виховного процесу. Питання мотивації є наріжним щодо змісту освіти та методів педагогічних технологій. Наприклад, Л.М. Толстой саме хибною підставою (мотивом) освіти пояснював недоліки сучасної системи освіти: «…такі мотиви вчення як слухняність, самолюбство і очікування матеріальних вигод — безпідставні, а визначення критеріїв освіти за таких мотивів — неможливо». А. Маслоу в теорії самоактуалізації виділив тип мотивації: прагнення до розвитку, під яким він має на увазі безперервну реалізацію потенційних можливостей, здібностей і талантів, що призводить: «…до прийняття своєї власної початкової природи, невпинного прагнення єдності, інтеграції особистості».

Тому, як згадувалося вище, інноваційною методологією навчально-виховного процесу з духовним наповненням є «робота над собою» у вирішенні дискомфортів, які щодня виникають. Гармонізація свідомості учасників навчально-виховного процесу досягається шляхом застосування методу інтегрального типу мислення через зміну особистісних якостей характеру та мотивацію, спрямовану на творення.

Тематичний план курсу «Валеологія»

У такому разі педагогіка співробітництва при духовному наповненні навчально-виховного процесу методами креативної педагогіки та впровадження системи модульно-розвиваючого навчання трансформується в педагогіку творення. В результаті інновацій формується педагог-креатор та новий тип школяра, студента – активні учасники навчально-виховного та науково-дослідного процесів. Спілкування у вигляді модульно-развиваючого навчання («педагог — учень») є процесом спів-творчості, оскільки кожен перебуває у стані свідомості «Я учень». Завдяки цьому народжується новизна, на основі якої формуються: новий навчальний матеріал гуманістичного спрямування, нові форми навчально-виховного процесу, нові теми науково-дослідних робіт, програми та проекти.

Кожен педагог, освоюючи інноваційні знання з урахуванням стратегії виховної роботи ВНЗ, робить свій внесок у процес виховання дітей та молоді, впроваджуючи елементи творчості у навчально-виховний процес та позааудиторну роботу. Психолого-педагогічні аспекти виховної роботи та нові методи подання професійних знань він зможе відобразити у методичних розробках як результат його дослідницької та творчої діяльності. Одночасно необхідне проведення позааудиторних заходів, переважно з активних форм, організацію яких, як виховно-освітній процес, може взяти на себе кафедра із залученням студентів. Викладач та студент можуть виступати співавторами наукових та методичних праць, спільно брати участь у громадській діяльності.

Виховання, яке впроваджується через навчальний процес, цим не вичерпується, а виходить за його межі, продовжується у позааудиторному спілкуванні педагогів зі студентами, батьками та дітьми шляхом участі у різнобічній культурно-просвітницькій, науково-дослідній роботі та громадській діяльності. Все це є, по суті, логічним продовженням навчально-виховного процесу і може бути ефективним лише в органічному зв'язку з ним.

Для ефективного ведення навчального процесу з духовним наповненням вузівським педагогам-вихователям належить створити систему науково-психологічного супроводу навчання студента. Вона дозволить своєчасно сприяти вирішенню проблемних питань побуту та дозвілля, у тому числі й за межами вишів, тим самим протистояти впливу довкілля. Зараз більшість педагогів у питаннях виховання студентів обмежується рамками навчального процесу. Меншість – епізодично включається до позааудиторної виховної та науково-дослідної роботи зі студентами. Але, як правило, педагоги мало цікавляться тим, як проводять свій вільний час студенти, як вони поводяться в побуті, у студентських гуртожитках. Поки що це вважається додатковим навантаженням і не стає частиною цілісного процесу виховання та освіти студента. Мабуть, треба прислухатися до поради Ушинського про те, що вихователь повинен прагнути пізнати людину, якою вона є насправді з усіма її слабкостями та у всій її величі.

Особистісні якості вихователя, його світосприйняття, його духовна культура мають величезну силу впливу на уми і почуття молодих людей. Тільки той викладач, який має педагогічну майстерність та великі спеціальні знання, а також високу загальну моральну, психологічну та політичну культуру, зможе користуватися авторитетом та довірою у студентів. Він здатний зрозуміти потреби, запити студента та мудро надати допомогу у вирішенні проблем. Психологічним аспектом стану свідомості кожного викладача стають принципи здорового життя. Застосовуючи їх у повсякденній практичній діяльності на власному прикладі як метод духовного наповнення навчально-виховного процесу, викладач зможе стати мудрим наставником.

Вимоги викладача-вихователя до самопізнання через освоєння енергоінформаційного світогляду різко зростають. Становлення вихователя, як майбутньої творчої особистості, супроводжується включенням його у процес формування здібностей до самовиховання, самоосвіти, самовдосконалення через освоєння ним технологій енергоінформаційного обміну. Все це необхідно для формування цілісної особистості викладача як педагога-дослідника, педагога-психолога та педагога-креатора. Він, як новий суб'єкт творчості, здатний сам керувати процесом появи авторських програм на основі співтворчості зі студентами на базі науково-дослідної діяльності. Спільна робота дозволить їм вийти на рівень створення та реалізації інноваційних проектів підготовки управлінської моделі нової навчально-виховної структури вишу та її гуманістичного програмно-методичного забезпечення.

Вихідне положення запропонованої системи полягає у визнанні не одного, а чотирьох суб'єктів виховання — адміністрації та педагогічного складу, дитячо-юнацького колективу, членів сім'ї, а також зовнішнього світу в їхньому рівноправному партнерстві, взаємодії та координації в ім'я єдиної мети — формування творчої особистості.

Запропонована концепція виховання студентів може включати і нову систему управління, що дозволяє поступово уникнути адміністрування на всіх рівнях — від кафедри до ректорату включно, засновану на широкій демократизації управління при гуманістичному розумінні суб'єкт-суб'єктних відносин у процесі виховання.

Демократизація не виключає централізованого керівництва вихованням з боку адміністрації, що визначає його напрямок та найважливіші параметри, виходячи з розв'язуваних ВНЗ кардинальних завдань. Студентство тут виступає вже не лише як об'єкт, а й як суб'єкт виховання у двоєдиній ролі — тих, що виховуються та виховують. Це анітрохи не занижує, а навпаки, підвищує провідну роль професорсько-викладацького складу у постановці цілей та завдань виховання у всіх сферах, як у ВНЗ, так і за його межами. Роль студентського колективу полягає у визначенні змісту, форм та методів виховання та самовиховання, враховуючи їх практичну реалізацію. Система взаємовідносин між педагогами та студентами в цьому випадку розвивається на базі освоєння інноваційних знань суб'єкт-суб'єктних відносин, які ґрунтуються на гармонізації складових свідомості кожного та виявляються у діях як взаємна повага, взаєморозуміння, довіра та відповідальність. Як у навчальному процесі, так і у позакласній роботі створюються умови визнання права не лише педагога, а й кожного студента на власну думку щодо будь-якого питання та його захист без страху про будь-які наслідки.

Особлива роль у новій виховно-освітній системі вишів відводиться і студентам. Вона має проявлятися не лише у позааудиторній роботі, а й у навчальному процесі через найактивніших студентів старших курсів, обраних до студентських рад університету та факультетів, а також тих, хто готовий брати участь у розробці та реалізації науково-дослідних програм та проектів ВНЗ. З їх складу комплектуються академічні комісії, які розробляють для деканатів та кафедр свої рекомендації щодо покращення діючих навчальних планів та програм, методик викладання та організації виховно-освітнього процесу.

Таким чином, різні суб'єкти виховання здійснюють свою роботу через такі структури: адміністрація — через проректорів з виховної та навчальної роботи, директорів інституту «Природознавство, Техніка та Людина» та Центру гуманізації; професорсько-викладацький склад – через деканати та кафедри, профорганізацію, співробітників; студентство – через профорганізацію, клуби, поради гуртожитків, молодіжні та інші громадські організації. У сучасній освіті ці форми та методи роботи присутні лише формально. Відсутність наповнення їх за змістом не дає позитивних результатів, оскільки ґрунтується на примусі, а не мотивації до творчості. Водночас вирішення питання гуманізації різних форм навчання дуже актуальне у зв'язку із запровадженням активних методів у навчально-виховний процес, таких як відкрита та дистанційна освіта.

Роль студентського клубу потребує перегляду та розширення його функцій, які не повинні обмежуватися проведенням культурно-масових заходів. Клуб покликаний стати загальновузівським культурно-освітнім та науково-психологічним центром із формування соціально-активної особистості. У центрі особлива увага має приділятися реалізації потенціалу студента у суспільстві шляхом освоєння інноваційних знань «інституту сім'ї» та технологій гуманізації своєї свідомості при вирішенні гендерних проблем (гармонізація: чоловічого та жіночого початків у людині та у взаєминах чоловіка та жінки). Для цього необхідний новий рівень гуманістичного наповнення програм роботи клубів та їх взаємодії з кафедрами та громадськими організаціями, спільна підготовка та популяризація роботи з широким залученням студентського активу, а також співпраця з психологічними службами та культурними установами міста.

Велику роль у вихованні дітей, молоді та спеціалістів, як громадян країни та світу, можуть відіграти інститути громадських професій, які створюються як при профспілкових комітетах та громадських організаціях, так і самостійно ініціативними соціально-активними людьми. Необхідне введення в роботу структур, що беруть участь у вирішенні питань підготовки кадрів та інших напрямів, зокрема центрів зайнятості населення, молодіжних центрів, центрів здорового способу життя та інших. Вони виступатимуть як база нової нетрадиційної практики для підготовки лекторів-гуманістів, педагогів-креаторів, соціологів, науково-дослідних працівників, журналістів, профпрацівників, психологів-консультантів та інших громадських професій. Одночасно вони допоможуть вирішити проблему ВНЗ щодо проведення навчального процесу через поєднання теорії та практики. У цьому зв'язку проглядається новий стратегічний напрямок розвитку профспілкового руху, який справді має можливість взяти на себе левову частку позааудиторної роботи в загальній системі виховання та освіти, створюючи систему інвестиційно-інформаційного та науково-психологічного супроводу людини у процесі становлення її як соціально-активної особистості.

Єдність аудиторної та позааудиторної діяльності ляже в основу розробки нових форм та методів виховання студентів та дозволить реалізувати гуманістичну концепцію, що відповідає сучасним реаліям, завданням гуманізації знань вищої школи, формування майбутніх бакалаврів та магістрів — нових суб'єктів історичної творчості.

У моделі, наведеній вище, суб'єкт-суб'єктні зв'язки, такі як «студент — вихователь», «студент — студент», «студент — сім'я», «студент — зовнішній світ» взаємопов'язані, взаємозалежні та вимагають нового педагогічного підходу в їх взаємодії. Це говорить про те, що не лише студент навчається у вихователя, а й вихователь, освоюючи модульно-розвиваюче навчання, навчатиметься у студента у процесі їхньої спільної діяльності. Така організація навчально-виховного процесу важко усвідомлюється, тому «педагогіка творення чи співтворчості» у нас лише на початку шляху становлення, а довіра до вихователя є винятком зі звичного правила.

Таким чином, вирішення цієї проблеми можливе лише через освоєння модульно-розвиваючого навчання, яке наповнить новим змістом майбутню модель системи виховання та освіти. Таке навчання вже апробовано у загальноосвітній школі на рівні гуманітаризації (за формою). Однак слід зазначити, що для подальшого розвитку модульно-розвиваючого навчання потрібне впровадження у педагогічну практику енергоінформаційного світогляду та гуманізації сучасних знань.

Модульно-розвиваюче навчання є єдиним на всіх рівнях розвитку людини та дозволяє забезпечити принцип безперервності всієї системи виховання та освіти. Запропонована модель істотно змінює взаємовідносини між вихователем (викладачем) і студентом і може бути побудована лише на рівні співтворчості вихователя та виховуваного на базі єдиних світоглядних поглядів та ціннісних орієнтирів. Ми повинні зрозуміти, що в наш час тільки через систему виховання проектується суспільство майбутнього: не через сферу матеріального, а через сферу духовного та гуманістичного напряму професійної діяльності.