РОЗДІЛ 4.
СТВОРЕННЯ СИСТЕМИ БЕЗПЕРЕРВНОГО ПРОСТОРОВО-ЧАСОВОГО ГУМАНІСТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ТА ОСВІТИ ЯК «СУПЕРТЕХНОЛОГІЇ XXI СТОЛІТТЯ»
4.7. Розвиток структури інноваційної системи виховання та освіти як зони випереджаючого суспільного розвитку
Концепція прогнозу розвитку освіти до 2015 року авторів Ю. Громико, В. Давидова, В. Лазарєва, В. Рубцова, В. Слободчикова та робота О. Марчука «Соціополіс — модель майбутнього суспільства» частково розкривають напрямок формування структури нової системи виховання та освіти.
4.7.1. Розвиток освіти у нових соціально-економічних умовах
Далі розвиток освіти повинен визначатися не тільки тим, які дії будуть вжиті всередині сфери освіти, але і тим, як змінюватиметься соціально-економічна обстановка поза нею. Звичайно, задача не ставиться так, щоб детально прогнозувати зміни у всіх сферах діяльності, але необхідно враховувати умови зміни суспільно-економічної формації та стратегію розвитку науково-технічного прогресу, що впливає на розвиток системи освіти.
Вже зараз очевидно, що перехід до ринкових відносин несе у собі для сфери освіти як загрози, так і нові можливості розвитку. Яким виявиться освіта при виході з перехідного періоду, багато в чому залежить від тієї ідеології, яку проводитиме держава та органи управління освітою, та від вимог, які висунуть ринок праці, послуг та капіталу. Сценарії затяжного перехідного періоду мають стати найважливішою частиною прогнозу і одночасно тут будуть найбільші труднощі з опрацюванням можливих варіантів розвитку ситуації.
Одним із найважливіших та першим питанням побудови прогнозу трансформації умов розвитку виховання та освіти у перехідний період стає питання про якісні зміни ідеології виховання та освіти, формування у свідомості різних соціальних груп нової життєвої мотивації та відповідних змін освітніх потреб.
Другим — те, що реформи та перебудови освіти, що проводилися дотепер, були засновані на ідеї її тотального та одноразового перетворення, і що подібний спосіб реформування нині є глухим. Справжній розвиток освіти — це складний еволюційний процес, що передбачає проведення багаторічних експериментів у реально діючих навчально-освітніх установах. Спеціально сформовані для цих цілей простори, на яких повинні створюватися повноцінні зразки нової практики освіти, що потім будуть перенесені в масову школу, пропонується назвати експериментальними майданчиками. Організація їх дозволить розпочати розробку програми та побудову цілісного зразка нового комплексу практики «Наука — Освіта — Виробництво», призначеного для культивування та поширення (тиражування) ідеології гуманізації у масштабах освіти усієї країни.
Третім — у майбутньому молодь зможе закінчувати середню школу через різні форми навчання (класно-урочну, індивідуально-очну, індивідуально-заочну, дистанційну). Тим, хто орієнтований на продовження освіти у ВНЗ, слід уважно поставитися до тенденції зростання значення гуманітарної освіти, що намітилася останнім часом. Якщо ця тенденція збережеться, а у структурі вищої освіти відбудуться відповідні їй зміни, то це вимагатиме суттєвої зміни навчальних планів та програм у школі, що, мабуть, ще більше інтенсифікує процес диференціації освітньої мережі. Система виховання та освіти буде змушена якісно змінюватися, оскільки цьому сприятиме конкуренція в системі через настання «демографічної паузи», пов'язаної з різким падінням народжуваності в період, починаючи з 1987 року.
Але не лише кількісні зміни в освітній сфері впливатимуть на розвиток системи виховання та освіти. Найближчим часом продовжуватиметься відтік педагогічних кадрів до інших сфер (наприклад, викладачів іноземних мов у сферу бізнесу тощо), що пов'язано з відсутністю розуміння процесів, що відбуваються, особливо у шкільній освіті. На ринку праці виявляться люди з вищою освітою, потенціал яких за відповідної перепідготовки можна було б не тільки використати в освіті, а й через них забезпечити ефективне впровадження інновацій в освіту.
4.7.2. Експериментальні майданчики як новий зразок освітньої системи ХХІ сторіччя
Для здійснення задач, пов'язаних з реалізацією концепції «Система безперервного просторово-часового гуманістичного виховання та освіти», потрібно реформування, що дозволяє якісно змінити зміст виховно-освітньої системи. Розвиток освіти потребує багаторічних експериментів у реально діючих навчально-освітніх установах. У спеціально виділених зонах — експериментальних майданчиках — створюватимуться повноцінно діючі зразки нової практики виховання та освіти, які потім будуть перенесені в діючі структури системи освіти. Передбачається побудова цілісного зразка нової практики виховання та освіти, в основі якої буде закладено ідею гуманізації.
Але коли буде створена нова практика освіти на експериментальних майданчиках і чи буде вона переноситись з експериментальних майданчиків до інших навчально-виховних закладів, визначається фінансовим і матеріальним забезпеченням даних робіт.
Пропонується створити виховно-освітню систему, в рамках якої підростаюче покоління на рівні проектів «програло» б і реально прожило б історичну перспективу розвитку різних регіонів і країни в цілому на базі оновлення свідомості особистості. Виховання та освіта має виступати як полісфера регіонального суспільного розвитку.
Оскільки особистісно-орієнтована модель суспільного розвитку на планетарному рівні є історично регіональним процесом, формування освітньої системи неможливе без включення до осмислення та досягнення цієї мети різних регіонів країни та світу. Інноваційна виховно-освітня полірегіональна система має розглядатися як експериментальний майданчик «вирощуваного» зразка гуманістичного суспільно-історичного розвитку країни.
Для розкриття зони інноваційного суспільного розвитку практика виховання та освіти має бути «вирощена» у вигляді полісфери, усередині якої на рівні програм та проектів «програвалося» б можливе, поки не існуюче майбутнє різних сфер суспільного життя.
Вирішення такої задачі щодо формування нової практики регіонально-суспільного розвитку дозволяє нетрадиційно підійти до питань виховання молоді. Гуманістичні форми організації виховання та освіти націлені на те, щоб включити покоління, що формується, в програмування і створення майбутнього. Крім того, саме створення практики регіонально-суспільного розвитку на основі безперервного виховання та освіти є одночасно «Живою» та масштабною справою, яка може бути продемонстрована молоді та до якої вона може бути включена.
Практику регіонально-суспільного розвитку необхідно будувати активно, використовуючи світовий досвід. Тому дуже важливо створити у вільних економічних зонах, а також і поза ними, інтегративні системи освіти: України та Росії, України та Білорусії, України (Росії) та Китаю, України (Росії) та Японії, України (Росії) та Болгарії, України (Росії) та Фінляндії і так далі.
Основним продуктом реалізації цього задуму є створення мережі регіональних експериментально-освітніх майданчиків – культурно-освітніх центрів. Ці центри мають бути освітніми одиницями нового типу та рознесені по різних регіонах країни, які мають свої відмінні один від одного культурні, економічні, політичні та інші умови життя, у тому числі й національний склад населення.
Зародження та організація виховно-освітніх центрів являється «вирощуванням» випереджальних форм життя та професійної діяльності людини. Сенс цих форм життя полягає в тому, щоб при освоєнні їх одночасно освоювати новизну та апробувати новий зміст виховання та освіти.
Випереджувальні форми створюються при високому рівні концентрації духовно-інтелектуального потенціалу і передбачають створення своєрідних «освітніх міст» (пайдеополісів). Сенс цих міст полягає в тому, щоб в умовах культурно-збагаченого середовища «програти» перспективні напрямки науково-технічного прогресу, розвитку нових наук та інноваційних форм господарської діяльності та визначити нові ефективні форми організації практики для даного регіону.
Безумовно, ідея створення пайдеополісів має схожість та ідейну спорідненість із утопією Гессе-Касталією. Але перетворення утопії Касталії в проект передбачає перетворення та подолання самої цієї ідеї щодо її суті. Касталія має бути реалізована не в стерильній, ізольованій від життя атмосфері, а в умовах нашого сучасного дисгармонійного суспільства. Це означає, що вся сукупність існуючих у суспільстві історичних, економічних, національних, господарських відносин та зв'язків має стати матеріалом рефлексивно-мислительного аналізу, а потім і предметом морально-вольового подолання.
Пайдеополіси є втіленими фрагментами та прообразами регіонально-суспільних систем майбутнього, що виникають як продукт вольових та розумових зусиль щодо реального подолання сучасних проблем та поступової відмови від сьогоднішніх форм існування. Прагнучи створити регіон освіти у тому чи іншому районі країни, ми стикаємося з відсутністю регіональних суб'єктів, які висувають та реалізують культурно-історичні програми, тобто з відсутністю життєздатних спільностей.
Реалізація програми «пайдеополіс» у різних районах країни вимагає виконання наступних етапів:
- відновлення та вирощування творчо життєздатних спільнот у різних регіонах країни;
- побудова процесів відтворення цих спільностей;
- перетворення цих спільностей на суб'єктів творчого розвитку регіонів країни.
Якщо розглядати ідею створення пайдеополісів на прикладі програм, що реалізуються у світі, то в цілому вона аналогічна ідеї японської програми «техносоціополіс». В обох випадках йдеться про вирощування зразків нового способу життя. Обговорюючи основні принципи побудови програми «техносоціополіс», японські політики, управлінці, вчені наголошують, що на відміну від виробництва продуктів і від виробництва технологій, що забезпечують отримання продуктів, одиниця техносоціополісу являється новою формою життя. Вона створює умови породження нових технологій та нових видів діяльності у певній, заздалегідь обраній галузі спеціалізації даного регіону.
Оскільки саме задача вирощування нових форм життя, що забезпечують появу інноваційних технологій та видів діяльності є універсальною, то в цілому йдеться про поєднання процесів універсалізації та спеціалізації. Феномен породження таких технологій та видів діяльності забезпечується за рахунок більш високої концентрації практико-господарських та комунікативних зв'язків між різними науково-технічними, гуманітарними, інженерно-практичними дисциплінами, областями професійної та соціальної практики (реінженіринг), сконцентрованих в одному місці – у технополісі. Концентрація цих зв'язків настільки висока, що людині вдається їх утримувати лише за рахунок особливих режимів розвитку її свідомості та формування способу життя, коли єдиним змістом у його житті стають ці зв'язки.
Однак програми технополісів, що виникають у нашій країні, не націлені на те, щоб зробити ці зв'язки єдиним змістом життя людей у технополісі. Тому, хоча ці програми і спрямовані на дуже важливі цілі (підвищення добробуту, набуття соціальної популярності, лідерство), ці цілі навряд чи мають світову соціокультурну значущість.
При створенні ж «міст освіти» важливо «програти» нові, що тільки народжуються, предмети практики суспільно-регіонального розвитку, які поєднують і пов'язують різні сфери діяльності в структурах виховання та освіти.
Таким чином, говорячи про створення «освітніх міст» — просторів нового способу життя, ми націлені на творче освоєння світового досвіду (в даному випадку японського) розвитку регіональних систем.
Передовий досвід показує, що необхідно створити особливі та специфічні регіональні зразки якісно нового змісту загальної системи виховання та освіти. Ці регіональні експериментальні майданчики зможуть виступити як епіцентр майбутнього розвитку регіону. Вони охоплюватимуть усі етапи виховання та освіти — від сімейного, дошкільного, шкільного, позашкільного, університетського до інституту підвищення кваліфікації та професіоналізму.
Щоб виховання та освіта перетворилися на засіб формування практики суспільно-регіонального розвитку, слід передбачити їх зміну у бік гуманізації для подолання спотвореності форм духовного, господарсько-економічного життя регіону та корпоративно-політичних структур влади.
У змісті виховання та освіти та їх устрої в цілому має отримувати відображення ідеальна дійсність щодо формування та проблемно-цільового розвитку даного регіону. У тому випадку, якщо така дійсність відсутня і цей район не склався, не оформився в регіон, мають бути визначені параметри утримання, які забезпечують самовизначення мешканців району, виділення спільності та подальшу регіоналізацію району.
Крім того, мають бути передбачені «прориви» з метою швидкого та якісного просування у науковому пізнанні, у розвитку інженерії, техніки, у різних галузях економічної діяльності країни. Предметом вивчення інноваційних знань та освоєння технологій «прориву» має стати не лише інформація історичної ретроспективи нових досягнень, а й загальні методи отримання цих досягнень.
Отже, для того, щоб почати реалізовувати програму «освітнє місто як екосоціполіс», треба мати зразки принципово нового змісту виховання та освіти. Нам відомий тип системи виховання та освіти, при освоєнні якої одночасно може здійснюватись аналіз соціокультурної, політико-економічної ситуації суспільного життя; визначатиметься напрям розвитку регіону; буде відбуватися оволодіння методами здобуття досягнень та відкриттів у різних галузях науки, інженерії та практики — це система гуманістичного виховання та освіти.
Розробка практичного змісту виховання та освіти ґрунтується, з одного боку, на знанні історії розвитку мислення та діяльності, а, з іншого боку, на описі методів мислення та діяльності, що реалізуються у різних ситуаціях.
Створення практики регіонально-суспільного розвитку неможливе без включення до цієї роботи всього інтелектуального потенціалу даного регіону. Ця практична проблема є комплексною і передбачає не тільки міждисциплінарність, а й пов'язування один з одним різних напрямків і сфер господарської діяльності. Вирішення цієї проблеми передбачає розробку та впровадження проектно-програмного забезпечення з розгортання комплексу практико-орієнтованих гуманітарних наук та гуманізацію існуючих наук.
Для того щоб перетворити виховання та освіту на засіб розвитку регіональних систем, необхідно з'єднати обидві вищезгадані лінії. Об'єднати їх до університету «Розвиток творчої особистості» можна шляхом створення системи культурно-освітніх центрів. Основний напрямок роботи університету — створення форм та методів «Живого мислення», а також універсальних технологій гуманізації для впровадження нового мислення у суспільну свідомість.
Умови та послідовність реалізації експерименту розвитку нового освітнього простору повинні будуть визначатися як діями, що вживаються всередині сфери освіти, так і змінами соціально-економічної обстановки поза нею. Експеримент повинен передбачати гнучку систему коригування умов ведення його з урахуванням своєчасного опрацювання змін соціальної ситуації в цілому по регіону та ситуації у сфері виховання та освіти.
На початковому етапі реалізації експерименту основною структурною формою має стати міжрегіональний культурно-освітній комплекс, зорієнтований на глобальні цілі, що мають світову соціокультурну значимість.
Наступним структурним рівнем має бути «Місто освіти» або «Пайдеополіс».
Цілісний зразок нової практики виховання та освіти може стати самодостатнім у тому випадку, якщо буде створено зразки змісту загального виховання та освіти, що охоплює всі етапи. Освітні регіональні експериментальні майданчики (комплекси) зможуть виступити як епіцентр майбутнього регіону.
Природно, що таке серйозне завдання необхідно виконувати після попереднього опрацювання його на найпростішому лабораторному рівні.
Експеримент такого рівня починає здійснюватися на організованому регіональному експериментальному майданчику, який передбачає функціонування повного циклу системи безперервного гуманістичного виховання та освіти, проект якої було представлено ХОБФІЗІТ гуманізації на науково-практичній конференції «Система безперервного виховання та освіти ХХІ століття» 16-17 червня 1998 року у Харківській державній академії культури.
Фінансування робіт здійснюється за допомогою технологій інноваційної системи «Менеджмент нового типу».
Участь в експерименті на етапі переконання у реальній життєздатності концепції здійснюється на громадських засадах шляхом створення науково-дослідних лабораторій міждисциплінарного типу та надання їм допомоги, доступної та реально можливої для відповідної організації. Практичне вирішення цього складного завдання ХОБФІЗІТ гуманізації здійснює спільно з організаціями-партнерами шляхом реалізації проектів.
Соціальна реабілітація свідомості індивіда буде здійснюватися шляхом науково-психологічного супроводу учнів через систему консультативних центрів.