РОЗДІЛ 4.
СТВОРЕННЯ СИСТЕМИ БЕЗПЕРЕРВНОГО ПРОСТОРОВО-ЧАСОВОГО ГУМАНІСТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ТА ОСВІТИ ЯК «СУПЕРТЕХНОЛОГІЇ XXI СТОЛІТТЯ»

4.6. Обґрунтування програми «Гуманізація дошкільного, шкільного та позашкільного виховання та освіти»

Програма нової моделі дошкільної, шкільної та позашкільної освіти є частиною концепції ХОБФІЗІТ гуманізації «Система безперервного гуманістичного виховання та освіти як «Супертехнологія XXI століття».

Основною ідеєю програми дошкільного, шкільного та позашкільного виховання та освіти є збереження гармонії батьків та дітей з подальшим введенням їх у технологічну систему, спрямовану на приведення в активний стан так званого внутрішнього людського психологічного фактору (творчого початку ) за допомогою постійного розширення свідомості, оновлення особистості та, відповідно, оновлення колективів.

Вирішення цієї задачі можливе лише через створення особистісно-орієнтованої моделі та самодостатньої системи забезпечення «безперервності» у часі та просторі процесу самовиховання та самоосвіти як зони випереджуючого свідомого розвитку, де є можливість «програти» експериментальний варіант та дати зразок напрямків:

• наповнення навчальних програм новим міждисциплінарним змістом через освоєння енергоінформаційного світогляду;
• передача енергоінформаційних технологій з виховання та освіти дитини з урахуванням закономірностей розвитку її на кожному віковому ступені;
• модульно-розвиваюче навчання: «педагог — учень», «педагог — учень — батько»;
• створення системи науково-психологічного супроводу педагогів, батьків та дітей;
• освоєння технологій гармонізації свідомостей у системі дошкільного виховання та освіти з метою отримання знань виходу майбутньої матері на усвідомлену вагітність; створення стану свідомості внутрішньоутробного контакту матері та членів сім'ї з дитиною; здійснення природних пологів;
• соціальна реабілітація свідомості батьків та дитини, у тому числі ускладненого характеру.

В основі вирішення цих завдань закладено культурологічний підхід як методологічну основу. Культура прояву знань енергоінформаційного обміну в практиці виховання та освіти на основі зміни типу мислення дозволить судити про вихованість та освіченість людини. У ній знаходиться зриме вираження ідейного та морального зв'язку дитини, вихователя та батька з суспільством. Основними компонентами культурологічного підходу освіти можна вважати:

• ставлення до дитини як до суб'єкта життя, здатного до культурного саморозвитку;
• ставлення до педагога, як до посередника між дитиною та культурою, здатного ввести її у світ культури;
• ставлення до виховання та освіти як до планетарного культурного процесу;
• ставлення до структур дошкільної, шкільної та позашкільної освіти як до невід'ємної частини цілісного культурно-освітнього простору, де створюються культурні цінності у процесі виховання людини з новим екологічним мисленням.

Розвиток модуля «педагог-дитина» не може відбуватися окремо від сім'ї. У колективному стані свідомості сім'ї є всі елементи складових внутрішнього світу дитини, якості її характеру. Тому успіх у вихованні та освіті дітей починається з моменту вирішення молодої сім'ї мати дітей. Якості свідомості майбутньої дитини ще до зачаття програмуються якостями свідомості батьків та їх взаємовідносинами між собою.

Отже, інноваційне виховання та освіта включає задачі надання допомоги сім'ї через науково-психологічний супровід батьків, членів сім'ї в освоєнні гуманістичних знань і формуванні нових життєвих цінностей і духовного здоров'я сім'ї. Здоров'я дитини, як психіка, так і соматика, залежить від духовного здоров'я батьків. Ця задача вирішується через формування у кожного члена сім'ї ціннісних орієнтирів здорового способу життя, які будуть єдині для людини будь-якого віку.

Особливе значення у методичному наповненні необхідно приділити знанням природи двох протилежних початків — чоловічого та жіночого. Ще з раннього дитячого віку бажано давати знання про сутність істинної природної любові, знань закону жертви (віддавання бажань) для того, щоб дитина своєчасно розкривала позитивний потенціал якостей Душі на рівні високих вібрацій. Знання взаємовідносин чоловічого та жіночого початків, які дає сучасна система освіти, формує спотворене розуміння цінності любові, зводить її значення рівня сексу. Тут позитивний приклад взаємин батьків, старшого покоління в сім'ї буде запорукою того, що дитина з дитинства правильно розумітиме значення істинної любові не тільки у своєму житті, а й у житті суспільства.

Особливо актуальним нині є отримання кожним членом суспільства знань про процеси сублімації жіночих і чоловічих енергій, що відбуваються в наш час. Це пов'язано зі зміною програми розвитку свідомості людини, особливо нового покоління, що може використовувати більш високу психічну енергію (енергію думки) для реалізації енергоінформаційного обміну у Природі. Взаємини свідомостей пов'язані з гармонізацією чоловічого і жіночого початків у Природі та людині, з наступним переходом із рівня емоцій і почуттів (з прикладу найвищих вібрацій — земної любові і сексу) до рівня співтворчості.

Нам відомо, що становлення та формування творчих особливостей, як механізму істинного прояву любові, у дітей молодшого та середнього віку відбувається двома взаємопроникними та рівнозначними шляхами: через саморозвиток та вплив ззовні у формі виховного впливу на свідомість дитини.

Початкові етапи розвитку творчого процесу виховання обумовлені взаємодією дитині з членами сім'ї. Основною умовою тут є «самостійність» модуля через мудру співтворчість дитини та ведучого. Цей процес допомагає гармонійно формувати їм систему «необхідності» та «свободи вибору», виявлену якостями бажань – «хочу» та знаннями прав та обов'язків – «треба».

У разі, коли дитині надається повна свобода вибору і не обмежується задоволення бажань, формується свідомість дитини, здатна мати мотивацію у вольовій дії лише через «хочу». Будувати взаємини з іншими вона здатна лише через вседозволеність, а за відсутності можливості її реалізації, з її боку можуть виявлятися крайні елементи егоцентризму: агресія, жорстокість, нахабність, жадібність та інші низьковібраційні якості.

В іншому випадку, коли дитину позбавляють права вибору самостійного розвитку, а команди та докори є методом виховання, тоді формується індивідуальність дитини з формами відторгнення, копіювання, де результат завжди буде гіршим у порівнянні з оригіналом хоча б тому, що відсутня життєва мотивація.

Для визначення граней між «свободою вибору» та «вседозволеністю» батькам та членам сім'ї необхідно освоювати енергоінформаційний світогляд. Освоєння нових знань дозволить гуманізувати свідомість вихователів (членів сім'ї) та гармонійно формувати свідомість дитини відповідно до програми її долі. Це буде найвищою формою прояву батьківської любові та відповідальності перед дитиною за успіхи чи невдачі у її майбутньому житті.

А загалом, суб'єктам системи виховання та освіти необхідні інноваційні знання про те, що діти у дошкільному та молодшому шкільному віці спочатку талановиті від природи та здатні до прояву творчої активності. Тому, щоб зберегти цей стан та створити умови для подальшого розвитку, починаючи з дошкільної освіти, необхідно вводити у навчально-виховний процес компоненти свободи творчості на базі «Живого мислення». Це сприятиме зміцненню та подальшому розкриттю природного таланту та формуванню здатності до творчого пошуку у старшому віці школяра.

Розвиваючи мислення дитини, слід звернути особливу увагу на формування креативності, тобто здатності до народження нових ідей, уникнення традиційних схем рішення, мирного сприйняття проблемних ситуацій. Для цього необхідно формувати незалежне мислення, уміння відкрито висловлювати свою думку, ідею, розвивати наполегливість та цілеспрямованість.

Цю задачу можна вирішити лише через введення знань креативної педагогіки до існуючої системи підвищення кваліфікації та професіоналізму педагогів.

Для здобуття інноваційних знань педагогам необхідно навчитися освоювати технології енергоінформаційного обміну з банком Вселенських знань за їхньою програмою (долею). Такий обмін, як зазначалося вище, можливий лише через використання системи приведення в активний стан так званого внутрішнього людського психологічного фактору (творчого початку) за допомогою освоєння технологій постійного розширення свідомості, оновлення особистості та, відповідно, оновлення колективу, регіону, суспільства. Як сказано вище, сучасна теорія та практика дозволяє говорити про те, що рушійною силою такого оновлення особистості є духовне життя у поєднанні з точним знанням. Оновлення особистості є реабілітацією її свідомості. Здійсненню цього процесу може сприяти тільки колектив, що гармонізується, у тому числі сім'я.

Отже, реорганізація сучасних колективів у дошкільній, шкільній та позашкільній освіті має передбачати фактор оновлення особистості керівника та членів колективу, а оновлення самих колективів через оновлення особистості має вважатися їх головним завданням. І тому потрібні нові способи навчання, здатні включити у роботу внутрішні психологічні, духовні мотивації людини. Сучасній школі для оптимальної роботи за нових умов необхідно вийти на процес поєднання теорії з практикою, що базується на інноваційних технологіях гуманізації. А членам колективу — потрібен науково-психологічний супровід у процесі відновлення (реабілітації) їхньої свідомості.

Одне з провідних місць у формуванні системи реабілітації свідомості дитини займає програма позашкільної освіти. Вона може виступити як механізм гармонізації всіх складових свідомості, як психотерапія, через «танцтерапію», «вокалтерапію», «музтерапію», східні види єдиноборства.

Наприклад, сучасна танцювальна терапія може перенести акценти з використання танцю як засобу психофізичного регулювання на його використання як засобу встановлення, підтримки та корекції свідомості на рівні міжособистісних відносин. Танцювальна психотерапія може мати різні напрямки, методичні прийоми та техніки, однак, об'єднуючим фактором для всіх є поняття: «Танець — це спонтанна трансформація внутрішнього світу в рух, у процесі якого буде пробуджено творчий потенціал і потенціал до зміни старого способу життя».

Як бачимо, у загальну освітню систему необхідне впровадження інноваційних технологій та методик для розвитку психомоторики, що активізує внутрішній людський психологічний фактор. Це сприятиме формуванню цілісного пакету знань та системного структурування навчально-виховного процесу.

Тільки при цьому підході система безперервного просторово-часового виховання та освіти у майбутньому сприятиме гармонізації складових свідомості людини, що дасть оздоровлення фізичного тіла. Така система виступить Індустрією Здоров'я, яка формує новий спосіб життя.

Фундаментальні наукові дослідження, проведені Фондом спільно з Харківською хореографічною школою та Навчально-виховним комплексом «ІРВІН», підтвердили істинність та реальність обраної стратегії гуманізації виховання та освіти. Виховання гармонійної та творчо активної дитини має ґрунтуватися на об'єднанні навчально-виховних програм загальноосвітніх шкіл та позашкільних навчальних закладів. Цей процес, як показала практика, супроводжується зміною традиційного способу мислення як методу відновлення свідомості особистості керівника, а згодом усього педагогічного колективу.

Отже, до нашої системи дошкільної, шкільної та позашкільної освіти необхідно пред'являти вимоги щодо зміни методології роботи та структурного оновлення, тоді вона зможе забезпечити формування особистісних якостей свідомості дітей та соціально-творчої активності їх. Загалом нам належить створювати систему, яка могла б сприяти формуванню цілісної гармонійної особистості дитини з ціннісними якостями здорового способу життя.

Щоб оптимально йти шляхом реалізації такої складної програми дошкільної, шкільної та позашкільної освіти, необхідно створити умови постійної роботи з гармонізації педагогічного колективу шляхом самовдосконалення кожного. Вирішення цієї задачі пред'являє особливі вимоги до керівника, викладацького складу та колективу в цілому, а саме:

• керівник повинен розкривати у собі творчий початок, формуючи якості «Нового Лідера» і також сприяти тому, щоб усі члени колективу ставали дослідниками, психологами, педагогами-креаторами;
• керівник повинен створити умови постійного навчання інноваційним знанням, щоб кожен у колективі міг освоювати систему самовиховання, самоосвіти, самовдосконалення, самопідвищення кваліфікації та професіоналізму. Цей процес поступово забезпечить оновлення колективу та суспільства загалом.

Дошкільним, шкільним та позашкільним навчальним закладам необхідно стати:

• аналітично-дослідницькою базою, здатною виходити на стратегію свого розвитку;
• системою підвищення кваліфікації та професіоналізму у науковій та виробничій структурах;
• базою сімейного виховання та освіти;
• базою формування культури здоров'я шляхом реабілітації свідомості дитини;
• з'єднуючою ланкою теорії та практики - стати частиною комплексу «Наука — Освіта — Виробництво»;
• базою формування частини нової моделі виховно-освітньої системи ХХI століття.

Розкриття природного таланту педагогів, батьків та дітей можливе за умови поєднання теорії та практики за допомогою науково-психологічного супроводу. В основі науково-психологічного супроводу лежать інноваційні технології оновлення свідомості індивіда, науково-методологічне наповнення інноваційних систем управління оновленням – «Здоровий спосіб життя» та «Менеджмент нового типу». Впровадження їх у навчальний процес забезпечить приведення в активний стан внутрішній людський психологічний фактор дитини та створить у нього стан потреби у духовному розвитку та творчості. Центральним аспектом є процес психосоціального розвитку як співтворчість викладача-консультанта та педагога, батька, дитини.

Науково-психологічний супровід починається з мотивації та устремління керівника педагогічного колективу. Пройшовши етапи розширення та оновлення своєї свідомості, він починає самостійно здійснювати науково-психологічний супровід, створюючи послідовників та водночас систему освоєння інноваційних знань та технологій гуманізації.

Зі сказаного видно, що у програмі йдеться не про вдосконалення традиційними знаннями існуючої системи дошкільного, шкільного, позашкільного виховання та освіти, а про створення на її базі системи, наповненої інноваційними знаннями креативної педагогіки, модульно-розвиваючим навчанням з метою формування гармонійної свідомості педагога, дитини та батька.