РОЗДІЛ 4.
СТВОРЕННЯ СИСТЕМИ БЕЗПЕРЕРВНОГО ПРОСТОРОВО-ЧАСОВОГО ГУМАНІСТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ТА ОСВІТИ ЯК «СУПЕРТЕХНОЛОГІЇ XXI СТОЛІТТЯ»
4.4. Роль кафедри в організації навчально-виховної та науково-дослідної роботи в системі безперервного виховання та освіти
Кафедра — основний структурний підрозділ вузу, де в ході всіх видів навчального процесу мають вирішуватись і проблеми виховання студентської молоді. До них належить вирішення таких задач як: вироблення гуманістичного світогляду, що відповідає новій епосі екологічного та морального імперативу; формування нового педагога-креатора, педагога-дослідника та педагога-психолога, здатного розвивати у студента творчий початок; становлення студента як гуманної особистості, що має високі духовні та моральні якості. Тільки під час одухотвореного навчально-виховного процесу, що розкривається для кожної людини через знання про природу свідомості (духовне наповнення), формуються її творчі здібності. Вони мають першорядне значення для виховання студента як особистості, його схильності до самовиховання та самовдосконалення протягом усього життя.
Фундаментальне значення для кафедри як основного структурного підрозділу ВНЗ має загальна стратегічна спрямованість філософії формування особистості майбутніх професіоналів, світогляд, що склався в середовищі професорсько-викладацького складу кафедри.
Створення нової практики освіти залежить від подолання психологічних бар'єрів між сучасними функціями завідувачів кафедри, які займаються підготовкою майбутніх фахівців та їх первісним призначенням — науково-дослідною діяльністю. Йдеться про те, щоб створити зону випереджувального розвитку для університетів, зону формування фахівців із «Живим», творчим мисленням. Якщо ми й надалі лише покращуватимемо систему освіти, то зробити серйозного випереджуючого «ривка» у суспільному розвитку неможливо.
Методологічна робота на кафедрі має отримати новий імпульс у зміні змісту виховання на базі освоєння енергоінформаційного світогляду. Це дозволить створити самодостатню систему для підготовки кадрів нового типу.
Загалом професорсько-викладацькому складу кафедри необхідно брати участь у створенні та управлінні цілісної виховної системи, що включає питання світоглядного, трудового, соціально-політичного, правового, економічного, психологічного, естетичного, фізичного, у тому числі гендерного характеру. Але при цьому кожна кафедра, кожен педагог має і свою індивідуальну ділянку виховання, для якої він найбільш професійно підготовлений.
Між кафедрами необхідно застосовувати синергетичний принцип у створенні робочих контактів, оскільки одні й ті ж самі напрями виховання нерідко здійснюються кількома кафедрами. Наприклад, пошук та застосування методів при освоєнні гуманістичного світогляду входить фактично до компетенції всіх кафедр, але провідним воно є у викладачів природничих, соціологічних та філософських дисциплін. Між ними необхідна певна узгодженість та спільні дії. З урахуванням свого профілю, кафедри включають до навчальних курсів виховні аспекти, а також намічають позааудиторні заходи, які здійснюються під їх керівництвом. Їхню безпосередню організацію могли б взяти на себе студентські та викладацькі профорганізації.
В управлінні процесами виховання студентів важливу роль виконуватимуть викладачі, які є кураторами академічних груп. Доцільно кураторів визначати демократичним шляхом, надавши право самим студентам підбирати їх із числа найбільш авторитетних педагогів, які працюють у їхніх групах або читають лекційний курс. Для зміни змісту ролі куратора потрібно використання модульно-развиваючого навчання. Куратор не виступатиме як представник деканату, як начальник та адміністратор, а сам перебуватиме одночасно в ролі виховуваного та вихователя. Це дозволить йому справді стати старшим колегою та наставником молоді. Його роль полягає у колективній та, особливо, індивідуальній виховній роботі зі студентами. Куратор, систематично працюючи над зміною якостей своєї свідомості, проводить семінарські заняття з розгляду та вирішення психологічних, економічних, наукових та культурно-освітніх проблем та залучає студентів до підготовки та самостійного проведення цієї роботи у групі.
Вся вищенаведена інформація свідчить про необхідність перегляду ролі та значення наукової діяльності на кафедрах з метою розвитку загальної вітчизняної науки та науково-технічного прогресу.
Отже, стратегією розвитку наукової діяльності на кафедрах університетів є:
- повернення початкового призначення університетів до фундаментальної та науково-дослідної діяльності;
- орієнтація завідувачів кафедри на керівництво науково-дослідною роботою з огляду на рівні: докторант — професор — аспірант — викладач — студент;
- формування науково-дослідних структур на кафедрах;
- розвиток якостей науково-дослідного стану свідомості на базі «Живого» (творчого) мислення професорсько-викладацького складу ВНЗ;
- використання інноваційних технологій у навчально-виховному процесі для формування майбутніх фахівців, спрямованих на розкриття здатності людини творчо вирішувати будь-які психологічні проблеми.
На даному етапі кафедра має виступити основним осередком щодо створення умов переходу викладачів та студентів на новий тип мислення. Ці задачі можна вирішити, створивши на кожній кафедрі, особливо у технічному виші, проблемну науково-дослідну лабораторію. Її діяльність допоможе впровадити принципи гуманізації у навчальний процес через розвиток духовного потенціалу людини, і лише на цій основі формувати професійне мислення. Необхідність вивчення проблем у галузі виховання та освіти та їх дослідження такими лабораторіями на сьогоднішній день є дуже актуальною. Пов'язано це із загостренням протиріч між задачою постійного розширення змісту навчальних дисциплін, підвищення їх інформаційної насиченості та задачою розвитку особистості викладача та студента. У зв'язку з цим проблемні лабораторії кафедр стануть основою науково-дослідних структур інституту «Природознавство, Техніка та Людина» та Центрів гуманізації інженерної освіти.
Основними моментами стає прагнення всіх викладачів кафедри до формування в собі стану свідомості «технологічної» відкритості на прийняття нової інформації, готовності до змін у дії, позитивного мислення. Ці якості є базовими для формування виховного процесу на кафедрі та розвиваються шляхом освоєння викладачами інноваційних знань про Природу, зокрема й про Людину. Заснований на методології модульно-розвиваючого навчання, цей напрямок дає можливість активізувати спільний процес пізнання як для викладача, так і для студента на базі їхнього інтелекту та духовної складової. Розкривається талант кожного з них, творчий потенціал, на кожному занятті розглядається інформація, освоєння якої приносить викладачеві та студенту знання мети, повноти та свідомості життя, руйнуючи стіну відчуження між ними.
Треба усвідомлювати те, що у студентів та викладачів необхідно створювати мотивацію на сприйняття нової інформації, роботи з нею для того, щоб вільно почуватися рівноправними учасниками педагогічної співтворчості, незважаючи на «дистанцію», яку викладач, навіть цього не помічаючи, встановлює у процесі дедуктивного викладу матеріалу.
Необхідно на кафедрах домагатися інноваційного підходу у викладанні різних дисциплін, у виховній роботі зі студентами з питань світогляду. Кожному з учасників освітнього процесу належить взяти на себе відповідальність за наслідки своєї діяльності. Щоб якісний рівень життя підняти на більш високу щабель, важливо усвідомити необхідність «роботи над собою» з ціллю духовного зростання. Критерієм результату «роботи над собою» учасників виховного процесу буде підготовлений випускник із екологічним мисленням та здатністю до творчої діяльності після закінчення ВНЗ. У такому разі випускник вищої школи, особливо технічної, на основі заміни пріоритету матеріальних цінностей на духовні та моральні, зможе розуміти взаємозв'язок між результатами його професійної діяльності та благополуччям людей.
Вирішальне значення для виховання особистості майбутніх фахівців має не лише високий професіоналізм кожного викладача, а й його здатність виявлятися у практиці соціально-активною особистістю, яка має якість цілеспрямованості, вольовий початок з високо моральним людським потенціалом та рівнем культури позитивного мислення. Викладач не лише передає свої знання, а й розкриває свою людську сутність.
Задача викладача виробити свої методи та елементи виховно-освітнього впливу, що становлять природну єдність із конкретним навчальним курсом, який він викладає. Необхідно, щоб кожен викладач ввів у вигляді модуля до навчальної програми читаного ним курсу конкретні приклади виховного характеру і міг ставити питання про сенс життя та діяльності, які свідомо перевершують індивідуальні цілі студента, а також ті, які ставить перед ним держава. Йдеться про світоглядні та філософські узагальнення, історичні приклади, екскурс у художню літературу та культуру, синергетичний підхід, нерозривний зв'язок та спільноту з іншими науками, найважливіші практичні додатки високих теорій та багато іншого. Так на практиці виявляться елементи «Живих знань», «Живого мислення», «Живої логіки». Дані творчі напрацювання необхідно оформити у вигляді відповідних методичних матеріалів, що в майбутньому може стати основою для створення наукової праці.
Надалі на кафедрі треба створити умови, щоб кожен викладач мав можливість вільно включатися у розробку навчальних програм, нових тем стратегічного спрямування, тим самим розкриваючи свій творчий потенціал та вдосконалюючи професійний рівень. Викладання спеціальних дисциплін потребує переходу на нові форми та методи навчально-виховної діяльності з урахуванням індивідуальності кожного студента. Використовуючи їх, викладач поступово освоює модульно-розвиваюче навчання. У таких умовах студенти починають працювати у власному темпі: самостійно опановувати знання відповідно до своїх можливостей і здібностей, поєднувати навчання з практичною роботою. Інновації такого роду згодом складуть відповідну науково-методичну базу, стан якої дасть можливість підняти на більш високий рівень зміст навчально-виховної роботи на кафедрі, поширити досвід виховної роботи на інші кафедри та, зрештою, надати навчально-виховній роботі кафедри дослідницький характер. Процеси реорганізації роботи кафедри у світлі нової орієнтації у навчально-виховній роботі створять умови для перетворення кафедри на науково-дослідну базу подальшого розвитку творчого початку як у викладача, так і у студента.
У процесі реалізації науково-дослідних виховних та освітніх програм та проектів на всіх кафедрах необхідно буде проводити методичні семінари. Метою проведення їх має стати конкретне обговорення характеру виховного впливу, який реалізує кожен викладач у навчальному процесі через своє становлення як педагога-креатора. Тут може розглядатися зміст кожної методичної розробки викладача, обговорюватись психолого-педагогічні аспекти методів виховного впливу та можливості розповсюдження їх через навчальні курси. На базі цих розробок можливе створення спільних експериментальних проектів, що особливо важливо у процесі формування єдиного виховно-освітнього поля у системі відкритої вищої освіти.
Необхідно знайти нові форми участі кафедр суспільних та соціальних наук у діяльності такого роду, їх методичний вплив. Тому в роботі методичних семінарів обов'язкова участь викладачів спеціальних кафедр із соціально-політичних дисциплін, оскільки вони ведуть свої заняття зі студентами усіх кафедр ВНЗ. При цьому кафедри гуманітарного спрямування мають стати авангардом у вирішенні питань гуманізації навчального процесу.
Важко переоцінити, який серйозний виховний вплив має системний підхід до організації всіх без винятку виховно-освітніх процесів, що відбуваються на кафедрі, у тому числі й формують її творчий колектив. Кафедри спочатку стануть центрами з формування кадрів нового типу та створення стратегії нового витка науково-технічного прогресу. Завдяки розвитку та вдосконаленню колективів на кафедрах ВНЗ має стати храмом науки.
Кафедра майбутнього має можливість створити науково-дослідну систему «Наука-Освіта-Виробництво», організувавши нові освітні структури-центри: науково-навчально-інформаційні, науково-навчально-консультативні, науково-навчально-виробничі. Їхньою метою є: забезпечення відкритості освіти, безперервності в часі та просторі, використання інноваційних форм та методів навчання, у тому числі і дистанційної. Територіально кафедри можуть бути рознесені регіонами та бути базовими для загальноосвітніх навчально-виховних комплексів.
Вирішальна роль у всіх вищезгаданих процесах кафедр та у питаннях розробки стратегії впровадження ідеології гуманізації буде відведена Центрам гуманізації. Відбудеться переорієнтація їхньої діяльності з гуманітаризації навчального процесу у бік гуманізації через освоєння енергоінформаційного світогляду та більш глибоку фундаменталізацію сучасного наукового знання.