РОЗДІЛ 2.
НАУКОВО - ФІЛОСОФСЬКІ ОСНОВИ ВИХОВАННЯ В ОСВІТІ ТА ГУМАНІЗАЦІЯ ІНЖЕНЕРНОЇ ПРАЦІ

2.1. Зародження нового світогляду. Універсальний еволюціонізм та синергетика

Нелегко погодитися з тим, що золотий вік класичної науки канув у вічність, що вона досягла меж свого розвитку. Класична наука виявилася нездатною впоратися з деякими фундаментальними проблемами, що стали перед людиною, проблемами, що виникають у світі живих істот та їх угруповань. Їй не дано було передбачати неминучий критичний стан, наступ такого моменту, коли людство не зможе впоратися з труднощами і просто зникне з лиця Землі, як неодноразово відбувалося з багатьма біологічними видами.

Розвиток людства неминуче наблизив людей до тієї позначки, де людина почала виходити з «світу кількості» і вступати в «світ якості». Класична наука розглядає лише невеликий зріз природи, а «найскладніше і найтонше, — як сказав Ейнштейн, — малодушно залишає осторонь». А це «складне та тонке» чим далі, тим більше владно заявляє про себе.

Ми вже зазначали, що багато вчених неодноразово висловлювали свою стурбованість такою роллю класичної науки, її обмеженість. Але лише до початку XX століття більш виразно почав складатися новий погляд на глобальні проблеми людства і більш тонку роль у всіх процесах самої людини та її розуму. І тут насамперед мають бути названі імена П'єра Теяра де Шардена та Володимира Івановича Вернадського.

Марі Жозеф П'єр Теяр де Шарден (1881—1955 рр.) закінчив єзуїтський коледж, був професором Католицького університету в Парижі, спеціалізувався в геології та палеонтології. Коли Орден єзуїтів звинуватив його у єресі і усунув від викладання, він брав участь у численних експедиціях. Багато років провів у Китаї, працював у групі антропологів та геологів. Цією групою було «відкрито» синантроп. У своїй знаменитій праці «Феномен людини», яка всіляко заборонялася єзуїтською цензурою та яка побачила світ тільки після смерті Теяра, він розвинув вчення про еволюцію природи як становлення свідомості. При цьому сам феномен людини та накопичення ним духовних багатств розглядався як закономірна вихідна тенденція у розвитку природи, сходження до нового космічного прояву.

У Росії парадигма ньютонового раціоналізму, як свідчить М.М. Моїсеєв, стала піддаватися сумніву і критиці ще в середині XIX століття, і це призвело до цілком своєрідного умонастрою, яке потім отримало найменування «російського космізму». Російським космістам належать промови про те, що раціоналізм підвів людство до брами істини, але не йому буде дано її відкрити. Сєченов пропонував вивчати людину в єдності «тіла, душі та природи». Поява філософії всеєдності Соловйова, Булгакова, Флоренського - продовження та розвиток того умонастрою космізму, яке панувало тоді у колах російської інтелігенції і сьогодні все це сприймається як своєрідність та особливість слов'янської культури, того особливого місця, яке вона посідає у всесвітній історії. І феномен Вернадського міг виникнути саме у тій атмосфері, яка створювалася тоді у колах російської наукової інтелігенції.

Володимир Іванович Вернадський (1863 – 1945 рр.) – перший президент Академії наук України (1919 р.) навчався в одній із харківських гімназій, засновник геохімії, біогеохімії, радіогеології, професор Московського університету, який пішов у відставку 1911 р. на знак протесту проти утисків студентства.

Суть фундаментального вчення В.І. Вернадського полягає у розвитку вчення про перехід біосфери в стан ноосфери, у той стан, у якому її основні процеси будуть визначатися людиною, її розумом. І це становище є за ствердженням академіка М.М. Мойсеєва «...одним із найважливіших вкладів науки XX століття у сучасну «картину світу». По суті це і є ланка, яка дозволяє пов'язати розвиток відсталої матерії та суспільства і, отже, уявити розвиток нашого Всесвіту - Універсуму - як еволюцію єдиної цілісної системи».

Загальні погляди та наукові розробки Тейяра де Шардена та В.І. Вернадського зачіпають глобальні проблеми людства та Всесвіту і становлять основу того підходу до нового розуміння світу, який М.М. Моїсеєв назвав універсальним еволюціонізмом.

Ідеї універсального еволюціонізму найтіснішим чином пов'язані з природничими науками, беруть теоретичні витоки з яких і, особливо у математиці, вони виявляються плідними для з'ясування тих революційних перетворень, якими охоплено наше суспільство сьогодні. Їхній вплив помітно позначається на становленні загальнолюдських цінностей і сприяє чіткішому з'ясуванню глобальних проблем людства. Найбільш серйозні дослідження проблем універсального еволюціонізму та коеволюції Людини та Природи, взаємодії біосфери та суспільства належать видатному спеціалісту з математичного моделювання, академіку М.М. Моїсеєву, одному з авторів, що відкрили феномен «ядерної зими».

Науковий пошук призвів до нових концепцій, таких як фізика нерівноважних процесів (І. Пригожин), ідея самоорганізації (Н. Вінер, У.Р. Ешбі та ін.), синергетика (Г. Хакен), що в перекладі з грецької означає спільну дію, співпрацю. Це міждисциплінарний напрямок наукових досліджень, пофарбований у тони тих наукових шкіл та вихідних дисциплін, у межах яких він розвивається: математика, фізика, хімія, біологія, суспільствознавство, інформатика або деякі технічні науки.

Сильно спрощуючи, суть синергетики можна звести до таких положень. У Всесвіті деякі її частини насправді діють як годинник, як механізми. Більшість реальних систем, цікаві для нас, є відкритими - вони обмінюються енергією, речовиною і інформацією із навколишнім середовищем. Цей світ неоднозначний: він нелінійний, йому притаманні випадковість, нестійкість, флуктуації та конструктивний хаос, відповідальні за багатство форм та різноманітність життя. Ці поняття аналогічні тим нелінійним, випадковим та іншим процесам, що розглядаються у математиці, фізиці, хімії, технічних науках. Хаос, випадковість та нестійкість є одними із фундаментальних законів нашої дійсності. Самоорганізація, тобто спонтанне утворення складних просторових, часових або функціональних структур на основі кооперативних, колективних взаємодій, також є фундаментальною властивістю складних систем, у тому числі біологічних, економічних та соціальних. Модельні підходи, що базуються на макроскопічному опису поведінки складних систем, заснованні на встановленні математичних співвідношень між різними макроскопічними величинами, параметрами. Саме на цьому шляху лежить подолання глибокої прірви, яка ще існує між фізикою, природничими науками та науками гуманітарними, що описують поведінку людського суспільства.

Синергетика також містить і розвиває ідеї, які дозволяють кожному досліднику знайти ту ланку, той місток, який він може перекинути від явищ конкретних технічних наук до культури, світу людини. «Одна з головних тем нашої книги – сильна взаємодія проблем, які стосуються культури як цілого, так і внутрішніх концептуальних проблем природознавства» — вказують І. Пригожин та І. Стенгерс. У цій роботі дослідник може знайти багато прикладів, що ілюструють явище самоорганізації у фізичних та хімічних системах. До них, наприклад, відносяться перехід ламінарної течії в турбулентну, нестійкість Беннара, що виникає в тонкому шарі рідини при певному перепаді температури та інше. Дуже вражає явище хімічного годинника, утворення колоній у колективних амеб, процес самоорганізації у популяції комах, взаємодія економічних центрів різної активності тощо.

Таким чином, універсальний еволюціонізм і синергетика, дві нерозривні гілки єдиного підходу до глобальних, а також більш приземлених проблем людського існування, представляють собою принципово нове бачення цілісного і багатозначного світу, Всесвіту. Ця нова ідея бачення світу, нова ідея світорозуміння увібрала в собі досягнення цивілізації від давнини до наших днів у вигляді знань мудрості Сходу та раціоналізму Заходу. Отримавши з урахуванням цих знань з'єднання психосинергетичних явищ Всесвіту та психосинергетичних властивостей Людини, ми маємо можливість вирішити сучасні проблеми у сфері пізнання.

Ймовірно, немає такої дисципліни, яка не виводила б викладача технічного вишу на ідеї та категорії глобального еволюціонізму та синергетики. Прикладом можуть бути роботи професора О.Л. Чижевського, де найтіснішим чином переплелися загальна біологія, фізіологія та медицина, з одної сторони, і геофізика, метеорологія та астрономія - з іншої. Вже само по собі це нове. Потрібно володіти широкою загальною культурою та обширними відомостями по всьому фронту сучасного природознавства, ну і звичайно, проникливим розумом, щоб сміливо перекидати «мости» від однієї області пізнання до іншої, знаходити зв'язки між, здавалося б, зовсім не пов'язаними одна з другою дисциплінами. Викладачеві будь-якої предметної дисципліни необхідно набути нового світорозуміння. Він зможе викладати будь-яку дисципліну не як закінчений витвір, а як те, що ще належить розкрити завтра сидячим перед ним студентам. І чи з'являться серед них нові Ньютони, Ломоносови та Вернадські, визначальною мірою залежить від викладача, що стоїть перед ними, який не тільки виконує запропоновану програму, але і понад цю програму висікає іскру високого призначення в душах тих, хто його слухає. І тому назріла необхідність знайомити майбутніх спеціалістів, і в першу чергу інженерів, ще на студентській лаві з ідеями глобального еволюціонізму та синергетики, знаннями, які допоможуть сформувати стан свідомості дослідника.