РОЗДІЛ 1.
ОБ'ЄКТИВНА НЕОБХІДНІСТЬ ТА ІСТОРИЧНА НЕМИНУЧІСТЬ ПОЯВИ НОВИХ НАУКОВИХ ЗНАНЬ ДЛЯ ВДОСКОНАЛЕННЯ ВИХОВАННЯ У СИСТЕМІ ОСВІТИ

Історичний шлях розвитку людства багато в чому визначив складність і значимість задач, які вирішуються в третьому тисячолітті. Науково-технічна думка, що розвивається, особливо в період ХХ століття, привела Населення майже всіх регіонів планети Земля до концентрації знань великого масштабу.

Нові відносини в суспільствах, що виникають нині, і паростки нового сприйняття світу зробили можливим деяке зрушення в аналізі накопичених нестандартних для нас фактів, наукового їх осмислення та, головне, у можливостях поширення нових знань.

Подальше просування людства шляхом пізнання неможливе без докорінного перегляду фундаментальних уявлень про світ та зміни змісту методології самої науки. Цю ідею Джеймс Фрезер, історик та філософ, сформулював так: «Зрештою і магія, і релігія, і наука — це всього лише способи теоретичного мислення, і подібно до того, як наука витіснила своїх попередниць, в майбутньому їй на зміну може прийти інша, досконаліша гіпотеза. Можливо, це буде радикально інший погляд на речі, точніше, на тіні на екрані розуму, погляд, про який наше покоління не може скласти собі ні найменшого уявлення». Заслуговує на увагу той факт, що ця думка була висловлена майже за тисячу років до Джеймса Фрезера Омаром Хайямом:

«Нам в мечеті твердять: «Бог — основа та суть!»
Мудреці нас до науки хочуть повернуть.
Але, боюся, хтось раптом прийде і заявить:
«Гей, сліпці! Є інший, вам невідомий шлях!

І, нарешті, немає необхідності наводити приклади, що свідчать про глибоку кризу в сучасному природознавстві. Про це говорили і свідчать провідні вчені, творці науки: К.Е. Ціолковський, В.І. Вернадський, О.Л. Чижевський, А. Ейнштейн, Н. Бор, П. Дірак, Р. Оппенгеймер, В.Н. Пушкін, О.П. Дубров, В.І. Охатрін, В.П. Казначєєв, К.В. Фролов, Г.І. Шипов та інші. Кризові ситуації спостерігаються в біології, психології, теорії еволюції, теорії походження життя та інших науках.

Сьогоднішня наука продовжує дотримуватися переконання у повній відповідності спостерігаємої та теоретичної картин світу істинному стану речей: «Для матеріаліста наші відчуття суть образи єдиної та останньої об'єктивної реальності — останньої не в тому плані, що вона вже пізнана до кінця, а в тому, що крім неї немає і не може бути іншої». Наука поки що не може визнати, що відомі їй органи чуття людини убогі, що приладове посилення цих органів просто розширює їх діапазон, не несучи принципово нову інформацію з іншого енергетичного рівня. І хитромудрі прилади, що дозволяють нам бачити радіацію і теплерівські фотографії газових струменів, і багато іншого, по суті переклад з одного діалекту в інший, але у межах однієї мови електромагнітних хвиль. Ми досі не знаємо відповіді на питанням про те, що таке час чи що таке гравітація. У нас немає органів почуття, здатних сказати про гравітацію хоч щось, або пояснити, що таке час у позаентропійних категоріях.

Поборники об'єктивної миттєвої істини як головний козир висувають тезу про відповідність встановленої істини повсякденної практиці людства. Це так. Але чи є наші органи почуттів та емоцій необхідними та достатніми для життя в локальному світі Сонячної системи, для практичних дій у цьому світі та для формулювання адекватних цій практиці локальних істин? Чи не надто сміливі припущення про повну ідентичність світових законів та констант для всього Всесвіту?

І ці питання сьогодні задають собі багато хто. «...Серед сучасних учених все ширше поширюється і зріє переконання в тому, що деякі освячені часом універсальні і очевидні закони природи насправді лише приблизно описують фізичну реальність. Це, звичайно, фантастично гарне наближення і, в умовах повсякденного буття, безумовно, вірне, але готове порушитись, як тільки ми перейдемо до інших умов», - каже математик, доктор Дж. Гарднер.

Бурхливий розвиток астрономії підніс нам безліч загадок, а теоретичні міркування щодо природи їх виявилися настільки ж таємничими, як і самі небесні таємниці. І на самій Землі спостерігалося та спостерігається чимало незрозумілих явищ, пояснення яким за допомогою наявного теоретичного апарату дати неможливо.

Ми живемо у імовірнісному світі і людство пройшло важкий шлях пізнання його. З давніх часів вчені з недовірою ставляться до таких понять як: «випадок», «невизначеність», «імовірність», вважаючи ці поняття відображенням нашого нерозуміння світу. Математична статистика та квантова механіка допустили закономірність «випадку» у науці. Поступово зріє і зміцнюється переконання в тому, що багато, якщо не все, у цьому світі випадково, що сам наш світ за своєю внутрішньою, фізичною сутністю має імовірнісний характер. Тому людству належить перебудувати своє мислення, оскільки дискретна логіка, яку воно розробило і якою користувалося протягом тисячоліть, повинна буде поступитися місце логіці ймовірностей. У цьому аспекті історичний прогрес науки можна визначити як поступове просування по кривій ймовірності, як поглиблення пізнання у бік причинно-наслідкових зв'язків, у бік явищ і процесів менш ймовірних, менш визначених, дедалі важче відтворюваних. Таким чином, чітко видно, що наука нашої цивілізації, почавши з детерміністських, легко відтворюваних поглядів стародавніх, рухається асимптотичним гілкам кривої імовірнісного світу. Це закономірно збігається з матеріалістичними уявленнями про нескінченний асимптотичний процес пізнання істини.

Однак необхідно зазначити, що окрім поняття «імовірність» для нашого світу, що рясніє незвичайними явищами, треба обов'язково запроваджувати нові поняття. Ними можуть бути: «вищі просторові виміри», «паралельні світи та світи з іншим плином часу», «органи почуттів людини другого порядку», «енергоінформаційна структура Всесвіту та людини» та багато інших. Їхня поява пов'язана з виходом людини на новий рівень наукового пізнання себе та світу.

Нарешті, не можна виключити вплив на наш світ якихось розумних сил. Про це К.Е. Ціолковський свого часу писав: «...Факти ... вказують на присутність якихось сил, якихось розумних істот, що втручаються у наше людське життя. З погляду сучасної науки відомими нам силами природи їх не можна пояснити, не припустивши існування особливої розумної сили. Скажу відверто, до останнього часу, вражений яскравим світлом науки, я заперечував таємничі явища і пояснював їх то відомими законами природи, то галюцинаціями, обманом, фокусництвом, забудькуватістю, невіглаством, хворобливістю і так далі. Але не все... Якась мала їхня частина, хоч і природна, але не може бути пояснена без втручання розумних сил, що виходять від свідомих та невідомих нам істот. Одні з цих істот подібні до нас, тільки більш досконалі, якими і ми будемо, інші складені з легших елементів... Які з цих істот втручаються в наше життя, вирішити важко. Звичайно, це анітрохи не суперечить відомим силам природи, але ми досі не допускали можливість участі інших істот у земному житті».

Як бачимо, в різний час у різних місцях на Землі, як найбільшими авторитетами науки, і представниками інших засобів теоретичного мислення, піднімалася проблема недостатності одних заматеріалізовано-наукових методів пізнання дійсності, що оточує людину. Одночасно з подібними ж часово-просторовими характерними особливостями, людство Землі турбували питання, пов'язані з відсутністю знань з численних нетрадиційних фактів, серед яких завжди мав місце такий факт, що важко пояснити сучасною наукою, як присутність більш високого розуму, ніж досягнутий людиною.

Таким чином, якщо подивитися на цю проблему з достатньою критичністю щодо претензії науки на єдиність її шляхів досягнення істини, то стає зрозумілим, що нам нічого не залишається, крім того, як підійти до всього незвичайного так, як воно на це заслуговує — з відкритим серцем, не несучи непотрібних сумнівів. Подібний підхід не має великої популярності у науці, бо він означає включення віри (не у релігійному, зрозуміло, сенсі) у систему наукового пізнання. Хоча визначаючи поняття «віри», офіційне наукове видання стверджує, що віра — це впевненість у наукових гіпотезах, припущеннях, які на даний момент ще не можуть бути доведені ні теоретично, ні експериментально. Можна послатися ще одне авторитетне джерело: «Кожна наука проходить стадію, коли за недостатністю достовірного знання вчені змушені замінювати докази та спростування вірою та зневірою», — писав Резерфорд.

На сучасному етапі світове співтовариство продовжує пошук нового шляху наукового пізнання. Так, наприклад, в 1996 році в МДТУ ім. М.Е. Баумана відбулася конференція «Наука на порозі ХХI століття - нові Парадигми». Мета конференції – формування програми виходу суспільства з морально-екологічної кризи з урахуванням нових наукових концепцій. На конференції неодноразово наголошувалося на необхідності об'єднання науки та релігії з метою спільного пошуку шляхів виходу суспільства з кризи. Історія науки знає чимало прикладів, коли найвидатніші вчені світу, такі як Ньютон, Планк, Максвелл, Фарадей, Ейнштейн та багато інших, одночасно були віруючими людьми. Звичайно, вони були не релігійно віруючими, вони мали своє уявлення про «вищі» сили, які панують над реальністю, по своєму мислили про навколишню дійсність, про душу, про сенс життя. Приміром, академік Є.П. Веліхів каже: «Мені абсолютно ясно, що вся діяльність людини — не просто пліснява на поверхні маленької земної кульки, вона в чомусь визначається зверху. Таке розуміння і сприйняття Бога у мене є».

Ми можемо припустити, що подальше просування шляхом пізнання оточуючої людину дійсності без доповнення та необхідної зміни у науці фундаментальних уявлень про світ, а також зміни самого змісту всієї методології науки неможливо. Ми бачимо, що з величезною напругою сил, методом спроб і помилок, шляхом приголомшливих злетів та катастрофічних падінь, наука до початку ХХI століття все-таки дійшла розуміння тих знань, якими володіє езотерика. На жаль, жоден фізик-теоретик не вміє, наскільки нам відомо, через «Живе мислення» черпати знання з інформаційного поля Всесвіту, і жоден присвячений (лама, свамі, гуру і так далі), не будучи фізиком, не зумів отримані під час медитацією унікальні знання перекласти на мову науки. Тільки розробка нової методології розвитку свідомості людини, здатної спільно використовувати наукові методи пізнання та духовні засоби здобуття «чистого знання», дозволять людству розкрити повне розуміння основ Світобудови.

Тим більше, що сьогоднішня наука знає, що К.Е. Ціолковський, В.І. Вернадський та О.Л. Чижевський ще на початку XX століття попереджали нас про очікувані колосальні зміни в науці і залишили нам безцінну спадщину для подальших робіт, вказавши при цьому і спрямування їх. «Засновник вчення про вічність життя, біосфери та ноосфери, В.І. Вернадський розглядав науку як частину історії світу, в якій рушійною силою розвитку є духовне життя людства у поєднанні з точним знанням».

Усвідомлюючи те, що наука спрямувала свої інтереси на технологічні потреби суспільства, на пізнання зовнішнього світу, вбачаючи у людині лише біологічний об'єкт чи елемент соціологічних пошуків, В.І. Вернадський писав: «Чи можна сумніватися, що більше дев'яти десятих вчених-дослідників працюють у галузі знання, які жодного відношення не мають до тієї картини Космосу, яка вважається результатом наукової роботи...».

Закономірність передбачених змін у науці та реальність життєвості цих процесів підтверджується сучасною науковою думкою: «Двадцяте століття увійде до історії цивілізації під знаком становлення космізму як визначального принципу пізнавальної та практичної діяльності людства. Це, звичайно, далеко не єдине досягнення сторіччя — його по праву називали і називатимуть століттям радіо, електроніки, кібернетики, інформатики, аеронавтики, космонавтики, атомної фізики та енергетики, генетики, біотехнологій тощо — у зв'язку з відкритими предметами і явищами, що утвердилися в ньому та ознаменували якісний стрибок у природознавстві та техніці, революцію в матеріальному виробництві та управлінні. Завдяки їм до невпізнання змінився людський світ, умови повсякденного людського буття, сам зміст багатьох цілеспрямованих зусиль та творчих пошуків. «Колиска розуму» (вираз К.Е. Ціолковського) знайшла істотно новий зміст, а він не тільки висунув на порядок денний нові завдання, породив нові проблеми та протиріччя, але й зумовив нові взаємини у взаємодіях людей і зажадав нового суб'єкта історичної творчості Землі.

Людський соціум як унікальний феномен в осяжному світовому просторі вступив в нову фазу розвитку. Він ще не звільнився від багатьох форм духовності, що віджили, і різного роду соціальних атавізмів, які як баласт стримують набір висоти, проте імперативи прогресу невблаганні. Порукою тому весь світовий досвід, зокрема, становлення сучасного космічного природознавства, фундаментальні засади якого закладали наші співвітчизники К.Е. Ціолковський, В.І. Вернадський та О.Л. Чижевський».

Підбиваючи підсумки сказаного, можна зробити такі висновки:

1. У 20-ті роки ХХ століття наші співвітчизники, великі мислителі, творці загальнолюдської науки К.Е. Ціолковський, В.І. Вернадський та О.Л. Чижевський передбачили очікувану глобальну зміну в науці, відповідно, у людства Землі, і визначили напрямок її.
2. До середини ХХ століття у провідних творців науки сформувалося тверде переконання глибокої кризи в природознавстві.
3. До кінця ХХ століття накопичилося безліч фактів, явищ, подій природного характеру, пояснення яким наука досі не може дати.
4. Відзначено масову появу таких психологічних задач, що важко піддаються вирішенню, раніше не відомих, які виражаються у відносинах між людьми, в колективах та суспільстві.
5. Людський соціум в осяжному світовому просторі вступив в нову фазу розвитку.
6. Подальше просування людства шляхом пізнання неможливе без докорінного перегляду фундаментальних уявлень про світ та зміни змісту методології самої науки.
7. З'явилася гостра потреба у переорієнтації науки відповідно до концепцій В.І. Вернадського, К.Е. Ціолковського та О.Л. Чижевського.
8. Створення нових наук можливе лише на базі нового світогляду.
9. Новий світогляд та нові науки гостро необхідні для забезпечення появи нового суб'єкта історичної творчості.
10. Новий суб'єкт історичної творчості є основою побудови нового суспільства на Землі.

Наука нашої цивілізації зараз стоїть на порозі найбільших відкриттів в області вивчення природи свідомості людини, а також властивостей фізичної матерії кожної біологічно мислячої системи. Особистість стає предметом вивчення суспільних наук. Серед наук, що вивчають феномен особистості, сьогодні найбільших успіхів досягла психологія. Про це говорить хоча б той факт, що в ній нині налічується близько 48 варіантів теорії особистості. Аналіз цих варіантів дозволяє укрупнено виділити предмет вивчення психології - проблеми особистості. Тут особистість вивчається у п'яти основних сферах досліджень: психологічна структура особистості; мотиваційна сфера її поведінки; психічні закономірності формування особистості; вивчення механізмів патопсихологічних відхилень у мисленні та поведінці особистості, і навіть психотерапевтичні засоби відновлення їх норми. Однак сучасна психологія не розглядає особистість з погляду цілісної свідомості: фізичне, психо-емоційне (душевне) та енергоінтелектуальне (духовне).

На відміну від психології, соціологія вивчає соціально типове у людях, тобто те, що робить їх схожими один на одного. Такий підхід дозволяє типізувати особистість за такими макросоціологічними критеріям: провідній суспільно-економічній формації, цивілізаційному типу суспільства, належності до конкретної етнічної культури чи соціального прошарку, однак, на сьогодні цього вже недостатньо. Це підтверджено появою метасоціології, що вивчає процеси синергетики у суспільних явищах.

Історія займається пошуком та описом фактів біографії видатних людей, визначенням їх ролі та місця у важливих історичних подіях. У контексті вивчення феномена особистості сучасна історія, аналізуючи якості характеру історичних діячів, торкається сфери проблематики лідерства. Однак історія не відбиває еволюційний хід розвитку свідомості людини, як на рівні особистості, так і на суспільному рівні.

Політологічна проблематика лідерства та феномена особистості як суб'єкта політики знаходить своє специфічне продовження в економічних науках. Ця область дослідження особистості трансформується в теорію менеджменту. У ній вивчення особистості відбувається у сфері пошуку шляхів максимальної ефективності у діяльності суб'єктів економічних відносин. В юридичних науках вивчення феномену особистості, як суб'єкта політики, знаходить своє продовження в аналізі функціонування демократичних інституцій та громадянського суспільства.

Культурологія досліджує характерні особливості різних історичних та етнічних типів особистості, специфіку механізмів прояву ними соціокультурної творчості у різних видах діяльності. Культурологія показує культурно-історичні передумови сучасної цивілізації для цілеспрямованого самостійного формування гуманістичних культурних орієнтацій, здібностей особистості.

Антропологія - наука про людину, дає сукупність знань про людину, включаючи фізичну антропологію, палеоантропологію, етнічну та індивідуальну психологію, етнологію.

Соціальна філософія, акумулюючи підходи вищеназваних наук, має можливість вивчати особистість як суб'єкта космоприродної еволюції людства, формуючи в історичному процесі генезис якостей її свідомості.

Феноменологія, набуваючи найбільшого авторитету у ХХ столітті, розглядає своє основне питання — проблеми свідомості людини. Феноменологія стверджує буттєву самоцінність свідомості, унікальність її та світу у всіх їх різноманітних предметах, соціальних та культурних іпостасях. В основі феноменологічного аналізу лежить опис життя свідомості, її сенсоутворююча діяльність.

Вивчення предмету особистості різними науками невипадково і це пов'язано з неминучістю появи у третьому тисячолітті нового суб'єкта історичної творчості Землі, бо наша цивілізація вийшла за межі індивідуального пошуку себе в собі, в період розвитку нових ідей шляхом протиставлення свого «Я» суспільству. Ми є свідками ствердження в кожному ідеї особистості, що безперервно розвивається. Ми є учасниками пошуку та визначення головного завдання кожного у розвитку цивілізації та зростаючого прагнення до об'єднання з тими, хто має такі ж переконання у питаннях еволюціонування основних сил життя.

Відповідно до наукового передбачення майбутніх змін для суспільства Землі, академік О.Л. Чижевський звертав нашу увагу і на необхідність підготовки нової системи виховання та освіти, оскільки усвідомлював, що поява нового суб'єкта історичної творчості неминуче буде. Ключове значення набувають питання виховання якостей людини, як реалізація ідеї гуманізації суспільної свідомості. У розвиток цієї ідеї розширення прав і свобод кожної людини має гармонійно поєднуватись з адекватним збільшенням обсягу її відповідальності перед собою та перед суспільством за свій самостійний вільний вибір. Формування гуманної особистості, що керується у своєму житті духовними орієнтирами, здатна відповідально розпорядитися своєю свободою — одне з основних завдань виховання в системі освіти.

Вихідні позиції з розробки проблеми виховання історично складалися у світі під впливом епохи Відродження (XIV-ХVI століття) та Великої французької революції кінця XVIII століття, коли вперше отримали своє теоретичне обґрунтування прогресивних ідей гуманізму, захисту честі та гідності особистості, її всебічного розвитку, гармонії особистих та суспільних інтересів, вільних від соціального та церковного пригнічення.

Великий внесок у розвиток та збагачення цих основних ідей у різний час вносили французькі і німецькі просвітителі, соціалісти-утопісти, класики марксизму, радянські та зарубіжні філософи, найвизначніші представники світової педагогічної думки - Я. Коменський, І. Песталоцці, А. Дістервег, Д. Дьюл. Спираючись на цю сукупну теоретичну спадщину, видатні діячі російської та української педагогічної науки К. Ушинський, А. Луначарський, В. Сухомлинський, А. Макаренко та їх послідовники сформулювали найважливіші засади виховання підростаючих поколінь. У них знайшло своє відображення єдине, перевірене на багатовіковому практичному досвіді, розуміння виховання як всебічного розвитку особистості: енциклопедичності освіти, поєднання теорії з практикою, єдність навчання та виховання. Ці положення зберегли свою актуальність і в наш час, коли йдеться пошук суті ідеї гуманізму на новому етапі розвитку свідомості людини та формування нової педагогічної думки.

Виховання - складова частина всіх освітніх систем, що відображає їх цілі та завдання. Як записано у законах країн СНД «Про освіту», метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та вищої цінності суспільства. В основі ідеї лежить розвиток її талантів, розумових та фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування свідомості громадянина, здатного до свідомого соціального вибору. Це процес збагачення інтелектуального, творчого та культурного потенціалу всього народу, підвищення освітнього рівня для підготовки професійних кадрів з метою забезпечення оптимального розвитку соціально-економічного механізму формування суспільства.

Виховання - це необмежений у часі та просторі, безперервний за своїм характером процес, що відбувається за допомогою модульно-розвиваючої системи передачі від покоління до покоління знань, почуттів, поглядів, переконань, способів мислення та дій, соціального досвіду та життєвої позиції; це процес формування життя.

Виховання, як безперервний та багатоаспектний процес, можна розглядати не лише у загальноприйнятому вузькому значенні, коли його суб'єктом виступає навчальний заклад, але й у широкому, коли воно здійснюється всією сукупністю явищ Природи та суспільства, макро- і мікроструктурою, що оточує людину та впливає на її свідомість і психологічний образ.

Виховання є змістом системи освіти, оскільки воно формує людину в якостях. Наше суспільство знайоме з феноменальним станом свідомості людини, що ґрунтується на розкритті внутрішнього людського психологічного фактору і проявляється як творча дія на основі ентузіазму, любові та безкорисливості, самовіддачі та відданості справі.

Методом досягнення такого стану свідомості є зміна традиційного давньогрецького екстравертного типу мислення на інтровертне, спрямоване всередину себе, з метою зміни своєї сутності чи якостей свідомості. Відбувається це шляхом пошуку у собі причин, що породили проблеми, та отримання нової інформації для перетворення її на знання за допомогою зміни психології мислення. Це здійснюється поступово, через зміну накопиченого досвіду у пам'яті (функціональних схемах мислення) на новий, більш високовібраційний та високоенергетичний досвід для нових життєвих вимог, що дозволяє сгармонізувати себе з зовнішнім світом, що повсякденно змінюється.

Методологією являється постійна цілеспрямована «робота над собою», що підтверджується не догмами або принципами, а лише отримуваними знаннями після почуттів і відчуттів, що переживаються в результаті вирішення психологічних задач у повсякденних життєвих процесах та пропускаються через особистий досвід. «Робота над собою» за допомогою зміни своєї суті виводить людину на освоєння системи самовиховання, самовдосконалення та гармонійний розвиток своєї особистості, дозволяючи розкривати справжній доленосний талант. Самовиховання та самоосвіта в інноваційній системі виховання та освіти виступає як психотерапія, що базується на технологіях гуманізації свідомості людини.

Науково-філософською основою подібного методу виховання себе в загальній системі освіти є синтез філософських знань Заходу та Сходу, отриманий на базі праць та відкриттів фізиків зі світовими іменами, таких як Р. Оппенгеймер, В. Гейзенберг, Н. Бор, Фр. Капра, Джефрі Чу, та ін, а також підкріплений новим рівнем наукового пізнання при освоєнні наукознавства як науки про науку.

Вивчивши результати світового досвіду у питаннях виховання та освіти, які наочно виявлені практикою американського та японського менеджменту, науковці та фахівці Харківського обласного благодійного фонду інноваційних знань, ідей та технологій гуманізації (ХОБФІЗІТ гуманізації) здійснюють розробку інноваційних виховно-освітніх технологій - технологій гуманізації, в основі яких закладено ідею відновлення якостей свідомості людини. Апробацію даних технологій проведено на базі кафедри бізнесу та контролінгу НТУ «ХПІ», ПП «Навчально-виробничий центр», Комінтернівського відділення Ощадного банку України № 6896 та УКВП «Кооппосилторг» з отриманням більш високих, ніж у Японії та США, результатів оновлення та розкриття здібностей особистості. Отже, з появою системи безперервного виховання, освіти та самовдосконалення особистості, позначеної у світовій практиці як безперервне «оновлення» індивіда, ми отримуємо вихід до розвитку творчої особистості, в основі життєдіяльності якої лежать принципи формування ціннісних якостей здорового способу життя.

Як бачимо, своєчасним є питання розвитку нашого суспільства через прояв нових наукових знань для гуманізації виховання у системі освіти. З цим завданням може впоратися тільки система безперервного гуманістичного виховання та освіти, яка виступить як механізм переорієнтування інноваційної діяльності з розширення виробництва на накопичення людського капіталу.

Література:

1. Акімов І., Клименко В. Про природу таланту // Бібліотека «Студентського меридіана». - 1994. - №11-12. - Т.1. Концепція. - С. 224.
2. Вернадський В.І. Наукова думка, як планетне явище. - М.: Наука, 1991. - 271 с.
3. Вернадський В.І. Декілька слів про ноосферу // Антологія філософської думки. Російський космізм. - М., 1993. - 468 с.
4. Вернадський В.І. Про науку. - Т.1. - Наукове знання. Наукова творчість. Наукова думка. Дубна: Видавничий центр «Фенікс», 1997. - 576 с.
5. Вершинін Г.Д., Вершиніна О.М. Інноваційні парадигми суспільної думки ХХІ ст. - Харків: ВД «Райдер», 2003. - 232 с.
6. Вершинін Г.Д., Міщенко В.А., Кобець В.М. Менеджмент нового типу // Вісник Харківського державного політехнічного університету. Випуск №30. Нові рішення у сучасних технологіях. - Харків, 1999. - С. 5-10.
7. Вершинін Г.Д., Цимлянський С.В. Фундаментальні засади створення цілісної системи безперервного виховання та освіти// Вісник Міжнародної Академії наук вищої школи. Науковий та суспільно-інформаційний журнал, №3 (9). - М., 1999. - С. 57 - 67.
8. Вершиніна О.М. Інноваційна парадигма формування гуманістичного суспільства в Україні // Інформоенергетика ІІІ-го тисячоліття: соціолого-синергетичний та медико-екологічний підходи: матеріали II Міжнародної науково-практичної конференції 21—22 березня 2003 р., Кривий Ріг: Збірник наукових праць. Випуск ІІ. - Київ - Кривий Ріг, 2003. - С. 83-86.
9. Вершиніна О.М. Безперервне виховання та гуманізація — об'єктивно необхідний етап у розвитку системи освіти // Проблеми та перспективи формування національної гуманітарно-технічної еліти: Збірник наукових праць / За редакцією Л.Л. Товажнянського та О.Г. Романовського. - Віп. 1(5). - Харків, 2003. - С. 228-237.
10. Вершиніна О.М., Львів Г.І., Міщенко В.А. Нова науково-технічна політика в Україні та стратегія вузівської науки // Вісник Міжнародної Академії наук вищої школи. Науковий та суспільно-інформаційний журнал, №3 (9). - М., 1999. - С. 33 - 44.
11. Вершиніна О.М., Міщенко В.А. Фундаменталізація та гуманітаризація університетської освіти // Вісник Українського відділення міжнародної академії наук вищої школи. Науковий та громадсько-інформаційний журнал № 1(1)/ Квітень 2003 року. - К., 2003. - С. 180-194.
12. Вершиніна О.М., Мухіна Н.В. Психосинергетичні аспекти формування нової суспільної свідомості // Інформоенергетика ІІІ-го тисячоліття: соціолого-синергетичний та медико-екологічний підходи: матеріали II Міжнародної науково-практичної конференції 21-22 березня 2003 р., Кривий Ріг: Збірник наукових праць. Випуск ІІ. - Київ - Кривий Ріг, 2003. - С. 82-83.
13. Вісник Міжнародної Академії наук вищої школи: Науковий та суспільно-інформаційний журнал. - М.: Вісник МАН ВШ, 1999. - №3 (9). - 207 с.
14. Винокурова У.А., Шилін К.І. Людина гармонійного майбутнього. Екософія: словник. - М., 1994.
15. Волков Ю. Г. Особистість та гуманізм. (Соціологічний аспект). - Челябінськ, Академія соціальних наук, 1995. - 226 с.
16. Горлов А.А., Бісюк Ю.А. Біоетика та майбутнє людства. - Сімферополь: вид-во КДМУ, 2001. - 115 с.
17. Ільганаєва В.О., Міщенко В.А., Фісенко Н.П. Формування нового суб'єкта історичної творчості - головне завдання вишів на рубежі XXI століття // Вісник Міжнародної Академії наук вищої школи. Науковий та суспільно-інформаційний журнал №3 (9). - М., 1999. - С. 132-139.
18. Інженер XXI століття: особистість та професіонал у світлі гуманізації та гуманітаризації вищої технічної освіти / За ред. М.Є. Добрускіна. - Харків: Рубікон, 1999. - 512 с.
19. Ісікава К. Японські методи управління якістю: Зменш. пров. з англ. - М.: Економіка, 1988. - 215 с.
20. Карпенко М. Всесвіт розумний. - М.: Підприємство «Світ географії», 1992. - 400 с.
21. Князєва Є.М., Курдюмов С.П. Закони еволюції та самоорганізації складних систем. - М.: Наука, 1994. - 240 с.
22. Кухтевич Т.М. Соціологія виховання: Навч. Допомога. - М.: Вид-е МДУ, 1989. - 142 с.
23. Міщенко В.А, Вершинін Г.Д. Фундаменталізація та гуманітаризація університетської технічної освіти // VI Академічні читання. Освіта та наука на рубежі ХХI століття: проблеми та перспективи розвитку. Тези доповідей. 21-23 червня 2000. - Новочеркаськ, 2000. - С. 55-57.
24. Моїсеєв Н.М. Ідеї природознавства у гуманітарній науці // Людина. - 1992. - № 2, - С. 5-16.
25. Моїсеєв М.М. Сучасне природознавство та проблема взаємодії природи та суспільства // Енергія. - 1997. - № 12.
26. Моїсеєв М.М. Екологія людства очима математики. - М.: Мовляв. гвардія, 1988. - 254 с.
27. Спосіб думок і спосіб життя. Зб. ст. РАН. С.-П-бурзька філія Ін-ту соціології / Відп. ред. Я І. Гілінський. - М.: ІВ, 1996. - 165 с.
28. Письмак В.П. Енергоімпульсна сутність економічного базису суспільства (введення в теорію енергоімпульсної взаємодії соціально-економічних моделей). - Донецьк: Видавництво «Донеччина», 2002. - 296.с.
29. Програма дій: Порядок денний на XXI століття та інші док. конф. у Ріо-де-Жанейро в попул. виклад. - Женева: Центр «За наше спільне майбутнє», 1993. - 70 с.
30. Сорокін Н.А. Основні тенденції нашого часу. - М.: Наука, 1997. - 351 с.
31. Сухарєв В.А., Сухарєв М.В. Психологія народів та націй. - Донецьк: «Сталкер», 1997. - 400 с.
32. Татеїсі К. Вічний дух підприємництва. Практична філософія підприємця: Пер. з англ. — Київ: Укрзакордонвізасервіс, 1992. — 206 с.
33. Уотермен Р. Фактор оновлення: Пер. з англ. - М.: Прогрес, 1988. - 368 с.
34. Фомін Ю.А. Криза сучасного природознавства та концепція космічної єдності // Національна безпека та геополітика Росії. - 2000 р., № 6 - 7. - С. 97 - 100.
35. Хаммер М., Чампі Дж. Реінженіринг корпорації: Маніфест революції у бізнесі. Пров. з англ. - СПб.: Вид-во С.-Петербурзького університету, 1997. - 332 с.
36. Чижевський О.Л. Космічний пульс життя: Земля в обіймах Сонця. Геліотараксія. - М.: Думка, 1995. - 768 с.