Фісенко Н.П.

ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ ЯК РЕЗУЛЬТАТ САМОРОЗВИТКУ ТА САМОВДОСКОНАЛЕННЯ В ПРОЦЕСІ КУЛЬТУРОГЕНЕЗУ

Актуальність теми. Проблема творчості, формування суб'єкта творчої діяльності, підвищення творчого потенціалу стає особливою темою третього тисячоліття. Актуальність теми визначається тим, що в період системної кризи, що охопила сучасне суспільство, зростає роль індивідуальної поведінки особистості, індивідуальної творчості, які впливають на долю культури та особисте життя людини. У зв'язку з цим перед людством постала проблема саморозвитку та самовдосконалення особистості, як умови формування гармонійного культурного простору.

Пошук шляхів підвищення творчого потенціалу особистості увійшов до кола гуманістичної парадигми наукових досліджень з подолання кризових явищ сучасного постіндустріального суспільства. І це невипадково. Перед суспільством постають нові, все складніші завдання, вирішити які неможливо без творчого новаторського підходу, без підвищення та максимального використання потенційних можливостей людини. У зв'язку з цим, необхідно більш глибоке осмислення поняття «творчої особистості», здатної до творчої діяльності, внаслідок якої виникають матеріальні та духовні цінності.

Метою статті є ретроспективний аналіз етапів формування творчої особистості у процесі історичного розвитку культури.

Аналіз ступеня розробленості проблеми показує, що феномен творчої особистості є важливим у колі питань сучасних наук, насамперед культурології, соціології, психології художньої творчості тощо. Міру розробленості теми не можна охарактеризувати однозначно. Так, починаючи з кінця ХХ ст. переосмислення творчої особистості знайшло відображення у низці Міжнародних конференцій [1Творчість та особистість: Тези докл. міжнар. симпоз. 1995.; Особистість, творчість та сучасність: зб. наук. робіт. 1998.; Творча особистість у системі безперервної професійної освіти: Матер. міжнар. наук. конф. 2000.].

Творчість особистості як соціально-духовний феномен розглядалася у роботі Афанасьєвої О.В. [2Афанасьєва О.В. Творчість як саморозвиток особистості. 1998.], де на основі соціологічного аналізу трудової та творчої діяльності розкрито динаміку формування творчого процесу.

В останні роки почали з'являтися роботи про творчість не лише як про духовний процес, але і як про вищу форму гармонізації людських знань у життєдіяльності людини, виражених у творчому процесі самовиховання, самоосвіти та самовдосконалення. Вершинін Г.Д. та Вершиніна О.М. обґрунтували об'єктивну необхідність та історичну неминучість змін у цивілізаційному розвитку людства на базі появи нової гуманістичної ідеології. Відповідно, новий етап еволюційного розвитку потребує нового суб'єкта історичної творчості Землі гуманістичного спрямування через самовдосконалення свідомості [3Вершинін Г.Д., Вершиніна О.М. Інноваційні парадигми суспільної думки ХХІ сторіччя. 2003. - 232 с.; Вершиніна О.М. Безперервне виховання та гуманізація у системі освіти - суть соціально-економічного та духовного відродження суспільства. Концепція / Монографія. Х., «Регіон-інформ», 2004. - 432 с.].

Аналізуючи різноманітні аспекти та міру свідомості проблеми можна сказати, що досі немає єдиної наукової концепції про соціокультурний стан людини, не виявлено сутності творчості як соціально-духовного феномену, який відіграє вирішальну роль у саморозвитку особистості.

У кожну історичну епоху виникає сукупність умов — матеріальних, соціальних, духовних, — що визначають соціальний тип людини та характер її творчої діяльності у суспільстві. Щоб зрозуміти проблему особистості цілісно, необхідно звернутися до проблеми генези формування особистісних особливостей людини та її творчої діяльності. Насамперед виникає питання: коли народжується особистість? Як процес творчої діяльності впливає на саморозвиток та самовдосконалення особистості? Для відображення різних аспектів багатогранної особистості використовуються різні якісні характеристики. Це такі поняття, як «вид», «індивід», «індивідуум», «індивідуальність», «творча індивідуальність», «особистість», «творча особистість». Розглянемо ці поняття докладніше.

Першим поняттям, з якого слід починати вивчення особистості, є «людська особина-засновник» - це найменша неподільна одиниця біологічного виду, яка схильна до впливу факторів еволюції. Організм-піонер майбутньої людини дає початок розвитку популяції організму, здатного до розмноження, який своєю життєдіяльністю готує середовище для утворення спільноти чи вселення організмів інших видів. Людина, як особина, є елементарною одиницею живої істоти, реальним носієм життя. Вона бере участь у функціонуванні біосфери та в еволюційному процесі як окреме ціле. Як представник живого, вона одночасно входить до складу інших консорцій, що забезпечує єдність життя на Землі.

Далі йде «індивід» (від лат. Individuum — неподільне). Це поняття є змістовним містком від біологічного (людина як вид) до соціального (індивідуальність, особистість). Під поняттям «індивід» розуміють окремо взятого представника людського роду, носія якоїсь одиничної якості. Індивід — це людина на початковому етапі свого розвитку, характерною рисою якого є освоєння примітивної роботи.

З розвитком мозку як органу пізнання індивід трансформується в «індивідуум» («індивід»+«розум»), характерною особливістю якого є розвиток його на особистісно-сімейному рівні – формування якостей виконавця через повторюваність процесів - тиражування при розподілі трудової діяльності на різні види. Індивідуум формує здатність приймати нову інформацію для вдосконалення своєї практичної діяльності через створення систем початкового інтелектуального професіоналізму (ремісник).

З розвитком мислення індивідуум у процесі соціальної діяльності трансформується в «індивідуальність» («індивід» + «дуальність»: наявність двох протилежних початків — матеріального та духовного), що виражає унікальну своєрідність людини, визначає форму подолання індивідуумом своєї «атомарності», трансформування суспільного буття у форму самореалізації людини та самоактуалізації. Характерною особливістю індивідуальності є її розвиток на особистісно-колективному рівні. Саме поняття «індивідуальність» позначає сукупність властивостей, здібностей, особливостей та досвіду, які відрізняють цього індивідуума від багатьох інших. Ця неповторність залежить від життєвої позиції індивідуальності, характеру її діяльності та рівня оригінальності. В індивідуальності є щось своє, властиве тільки їй. Вона зайнята своїм «моє»: мій характер, моя раса, моя творчість, мій геній. Отже, для людини характерне твердження: «Я – є», а для «індивідуальності» – «Я – така».

У процесі життєдіяльності в індивідуальності формується здатність створювати системи високого професіоналізму та керувати ними. Цей етап розвитку характерний появою «творчої індивідуальності», здатної динамічно творчо навчатися у вузькому спектрі професіоналізму на особистісно-суспільному рівні. Це інтелектуал, який у вузькому спектрі інтересу інтуїтивно виявляє здатність до активної переробки інформації та цілеспрямованого руху, до генерації новизни у своїй творчій діяльності через напрацювання самостійності та системності.

Наступний вищий рівень характеристики суспільних властивостей людини – «особистість». Поняття особистості виражає цілісність стійких властивостей та якостей творчої індивідуальності. Особистість - це такий ступінь духовного розвитку людини, який являє собою сукупність соціально-значущих якостей, що характеризують індивідуальність як унікальну суб'єктивність, здатну освоювати та змінювати світ. Особистість - це людина, яка знаходиться на певному щаблі історичного розвитку. Інакше висловлюючись, кожна особистість — людина, але не кожна людина є особистістю. Людським індивідом народжуються, а особистістю стають. На відміну від індивіда, індивідуума та індивідуальності, сутність яких формується переважно на основі біологічної природи людини, сутність особистості спирається головним чином на її духовні та соціальні якості. Поняття «особистість» включає сукупність всіх соціальних ролей даної людини, всіх суспільних відносин, найважливішими серед яких є ставлення до суспільного обов'язку, а також до установок суспільної моралі. Особистість допускає той чи інший ступінь автономності та волі людини у своїх діях та персональну - особистісну відповідальність за них. Таким чином, особистості немає поза самореалізацією індивідуума, прояви ним своєї унікальної індивідуальності. Особистість – це розвинена творча індивідуальність. Разом з тим властивості особистості не зводяться до її індивідуальних особливостей. Особистість тим значніша, чим більше у її індивідуальному виразі представлено загальнолюдських характеристик. Індивідуальні властивості особистості — це не те, що особистісні властивості індивідуальності, тобто властивості, які характеризують її як особистість. Творча діяльність особистості знаходиться в зоні управління на особистісно-суспільному рівні. Вона має інтегральний тип мислення із розвиненою інтуїцією.

Відповідно концепції Маслоу, особистість відрізняється реалістичними орієнтаціями та цілеспрямованістю, сприймає себе, інших і світ такими, якими вони є. Вона зосереджена на вирішенні конкретних проблем, а не на самій собі; веде себе безпосередньо та незалежно; має величезний запас творчої енергії. Це «самоактуалізована» особистість [4Маслоу А. Самоактуалізація. Психологія особистості. Тексти. - Г., 1982.]. Особистість, як цілісна система, рухлива та динамічна. Вона змінюється, розвивається під впливом розвитку суспільства, соціального середовища. Розвитком для неї є постійне розширення свідомості та духовне збагачення людської особистості, пов'язане з удосконаленням здібностей, розвитком потреб, з розвитком суспільних відносин, технічним та духовним прогресом. Психолог С.Л. Рубінштейн трактував життєвий шлях особистості не тільки як рух уперед, а й як рух вгору, до вищих, більш досконалих форм та кращих проявів людської сутності; завершення життя - досягнення не старості, занепаду та смерті, а досягнення особистісної досконалості [5Афанасьєва О.В. Творчість як саморозвиток особистості. - Г.: «Промінь», 1998. - С. 86., С. 86.].

В основі гуманістичної ідеології лежать уявлення про людину як про «творчу особистість», яка вільно робить свій відповідальний вибір серед наданих можливостей, адекватно відповідає на виклик соціокультурного середовища. Творча особистість пізнає світ через розкриття свого творчого початку - внутрішній людський психологічний фактор, який має необмежені фізичні, психічні та інтелектуальні здібності. Подібна творча особистість здатна виходити за межі свого простору, у якому вона пізнає світ виходячи з інтегрального живого мислення та інтуїції. Тим самим творча особистість, реалізуючи свою сутність, приречена на постійне самовдосконалення особистісних якостей та нових видів творчої діяльності (безперервне становлення) як умову її повноцінного буття у соціумі та культурі. Радянський психолог Л. Виготський вважав, що для того, щоб зрозуміти внутрішні психічні процеси творчої особистості, треба вийти за межі організму та шукати пояснення у відносинах цього організму із громадським середовищем [6Виготський Л.С. Зібрання творів: У 6-ти томах. - Г.: Педагогіка. - 1981-1985. (128)]. Тим часом, творча особистість — це геній, як найвищий ступінь розвитку людини та людства. Вона від Бога. Її призначення - виконання місії, тобто, необхідно знайти синтетичний баланс між матеріальним і духовним у розумінні особистості.

Індивідуум лише в тому випадку стає індивідуальністю з розвитком у творчу індивідуальність, особистість та творчу особистість, якщо він задіяний у суспільних відносинах через діяльність. Тому всі ці поняття бажано розкривати через їхню діяльність, оскільки саме вона становить основу їх формування.

Людина стає творчою особистістю в ході свого індивідуального розвитку та вдосконалення якостей своєї свідомості шляхом засвоєння досвіду та ціннісних орієнтацій суспільства, в якому вона живе, і це становлення та розвиток для неї є найважливішою проблемою. Духовність особистості представляє собою той небачений стрижень, ядро нашого «Я», на якому базується вся її структура. Це внутрішні духовні стани, які орієнтують спрямованість особистості на певні гуманістичні цінності та ідеали. Духовність людини не є чимось зовнішнім, її можна придбати лише через формування у собі внутрішніх духовних якостей планетарного рівня. Ось чому рівень розвитку особистості є показником рівня розвитку суспільства.

У співвідношенні понять «вид», «індивід», «індивідуум», «індивідуальність», «творча індивідуальність», «особистість» та «творча особистість» слід бачити своєрідні щаблі виділення людиною себе із природи (малюнок). Це різні етапи становлення людини як суб'єкта діяльності, різні щаблі розвитку його суспільно-історичної сутності. Отже, творча особистість це індивід, який у своїй суспільно-історичній діяльній сутності розвинений до рівня суб'єкта історичної творчості.

Малюнок. Співвідношення змісту понять «людина», «індивід», «індивідуум», «індивідуальність», «творча індивідуальність», «особистість», «творча особистість»

Багатство і складність соціального змісту особистості обумовлені різноманіттям її зв'язків із суспільним цілим, ступенем вміщення у її свідомості та діяльності різних сфер життя суспільства.

Для того, щоб зрозуміти механізм саморозвитку та самовдосконалення, необхідно зрозуміти суть творчого процесу, який відбувається у свідомості особистості. Необхідно глибше пізнати механізми творчості, роль мети ідеалу у творінні; краще розібратися у соціальній (і національній) психології народу. Необхідно вивчити умови життєдіяльності, праці та творчості людини, значення (особистісне, загальнодержавне, загальнолюдське) реалізованого у суспільстві таланту, взаємозв'язок людини та людства, людини та природи. В результаті свого аналізу ми неодмінно прийдемо до висновку, що творчість - необхідна умова розвитку людини та суспільства. Якщо не вдається розкрити та використовувати можливості людини у житті суспільства, то настає крах соціальної системи.

Сама історія - це становлення людини як суб'єкта творчої діяльності. Індивід безпосередньо виробляється суспільством. Індивідууми, за К. Марксом – це ті, «що виробляють у суспільстві» [7Маркс К., Енгельс Ф. Твори, Т. 12. - С. 709.]. Розвиток виробництва, як вихідного та загального процесу розвитку суспільства, було пов'язано з розвитком індивідуумів як суб'єктів діяльності. Зміст виробництва допускає споживання, а це і виробництво самого суб'єкта.

Кожен історичний етап розвитку виробництва створює відповідних йому індивідуумів. Як відомо, люди створюють свою історію, але в той же час вони самі повинні бути створені, сформовані певним чином за певних обставин. Маркс вважав, що «Особистість є продуктом пізнішої, а точніше — буржуазної епохи. В усі попередні епохи індивіди були приналежністю певного обмеженого людського конгломерату. Розкладка феодальних та виникнення капіталістичних відносин породжує відокремлених індивідуумів, для яких різні форми суспільного зв'язку виступають щодо окремої особистості просто як засіб для її приватних цілей, як зовнішня необхідність» [8Маркс К., Енгельс Ф. Твори, Т. 12. - С. 710.].

Історія і особистість активно взаємовпливають один на одного. Історія створює об'єктивні передумови для змін, а особистість, як суб'єкт діяльності, використовує надані можливості. Через творчу діяльність, як спосіб самоактуалізації людини, вимальовується шлях формування особистості в історії.

Спочатку, на ранніх етапах історії, індивіди безпосередньо об'єднані в суспільних взаєминах сім'єю, громадою. Вони ще не є особистостями, не самостійні, не мають свого відокремленого життя і не являють собою суб'єкта діяльності. Реальним суб'єктом виступає громада чи інший конгломерат людей. Щоб кожен індивід розвинувся в якусь самостійну суспільну силу, нерозвинена синкретична діяльність родів та громад мала розгорнутися у складну диференційовану діяльність, яка на кожному етапі породжувала нові форми діяльності. Якість соціального суб'єкта крок за кроком набуває спільнота індивідуумів. Суспільний поділ праці та його зворотний бік — приватна власність стали основними факторами, які призводять до поступового відокремлення індивідуумів.

Поняття особистості є подальшим поглибленням та конкретизацією поняття сутності людини. Особистість - це загальне, суспільне, розвинене як індивідуальне. Суспільство, як ціле, де індивідууми розвинулися в відокремлені творчі особливості, стає системою різноманітних відносин між ними на основі їх самовираження.

Трактування особистості як суб’єкта самостійної творчої діяльності найближче підводить до вірного розуміння сутності саморозвитку та самовдосконалення особистості. Приміром, Кемеров В.Є. пише, що «розуміння особистості як цілісності, як самодіяльності, що виникла під час розвитку людського індивіда в умовах певних суспільних відносин, будучи зафіксованим у теоретичній формі, виявляється потім вихідним і для розуміння її як суб'єкта відтворення суспільних зв'язків та як суб'єкта психічної діяльності» [9Кемеров В.Є. Проблема особистості: методологія досліджень та життєвий зміст. Р., 1977. - С. 226.].

В історичному розвитку людини відбувається зміна її сутності, причому з переходом на кожен наступний етап новий сутнісний зміст утворюється не шляхом докладання його до старого, а шляхом перетворення старого на новий. Творча особистість і є нова якість, до якої переходить суспільно-історична сутність людини. Стаючи суб'єктом, творча особистість піднімається на наступний ступінь розвитку - до суб'єкта власної діяльності, де вона стає об'єктом самого себе: суб'єкт і об'єкт — лише різні сторони єдиного процесу діяльності. Ставлення особистості до себе як до об'єкта творчої діяльності - це процес, в якому вона постійно повертається до себе, відтворює і одночасно розвиває та вдосконалює себе. Щоб здійснити таке перетворення, треба формувати «Живе», творче мислення, освоювати інноваційні технології формування у собі якостей нового суб'єкта історичної творчості. Це означає змінити себе, відмовившись від себе «вчорашнього», створити себе «нового», що можливо при націленості на відновлення свідомості особистості.

Висновки. Таким чином, настав час усвідомити, що еволюція якості роботи змінює людину і призводить до формування людини творчої, гармонійно розвиненої, як фізично, так і духовно для виконання її призначення на Землі. «Лише талановита робота виправдовує наше життя на Землі, — і вже тому вона з самого початку запрограмована у кожному» [10Акімов І., Клименко В. Про природу таланту. 1994. - С. 41.]. У процесі культурно-історичної еволюції трансформація індивіда у творчу особистість відбувається відповідно до розвитку духовного потенціалу свідомості. Вирішення цієї проблеми є життєво важливою для всього людства. До виконання місії на Землі творча особистість як новий суб'єкт історичної творчості може наблизитися лише у сукупності всіх форм свого самоусвідомлення та нової саморганізації.

Література:

1. Творчість та особистість: Тези докл. міжнар. симпоз. 1995.; Особистість, творчість та сучасність: зб. наук. робіт. 1998.; Творча особистість у системі безперервної професійної освіти: Матер. міжнар. наук. конф. 2000.
2. Афанасьєва О.В. Творчість як саморозвиток особистості. 1998.
3. Вершинін Г.Д., Вершиніна О.М. Інноваційні парадигми суспільної думки ХХІ сторіччя. 2003. - 232 с.; Вершиніна О.М. Безперервне виховання та гуманізація у системі освіти - суть соціально-економічного та духовного відродження суспільства. Концепція / Монографія. Х., «Регіон-інформ», 2004. - 432 с.
4. Маслоу А. Самоактуалізація. Психологія особистості. Тексти. - Г., 1982.
5. Афанасьєва О.В. Творчість як саморозвиток особистості. - Г.: «Промінь», 1998. - С. 86.
6. Виготський Л.С. Зібрання творів: У 6-ти томах. - Г.: Педагогіка. - 1981-1985. (128)
7. Маркс К., Енгельс Ф. Твори, Т. 12. - С. 709.
8. Маркс К., Енгельс Ф. Твори, Т. 12. - С. 710.
9. Кемеров В.Є. Проблема особистості: методологія досліджень та життєвий зміст. Р., 1977. - С. 226.
10. Акімов І., Клименко В. Про природу таланту. 1994. - С. 41.