Ващенко В.В.

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ІНЖЕНЕРА ЯК КЕРІВНИКА СОЦІАЛЬНИХ СИСТЕМ

Науково-технічний прогрес породив соціальні, екологічні та інші кризи, поставивши тим самим людство на межу виживання. Поступово приходить усвідомлення цього важливого моменту у житті людського суспільства, а також того, що, наприклад, екологічна криза чи будь-яка інша — це у своїй суті моральна, світоглядна, філософсько-ідеологічна або, іншими словами, криза свідомості суспільства.

Вихід із ситуації, в якій виявилося людство, залежить від освоєння ним інноваційних знань.

Для системи виховання та освіти ця проблема практично виявляється у головній задачі, пов'язаній з формуванням нового суб'єкта соціальної діяльності - нового історичного суб'єкта творчості Землі, тому що функціонуючі системи освіти, через своє особливе положення виконавця соціального замовлення, — вимушено продовжують відтворювати всі біди та недоліки нашого життя.

Кожне суспільство живе так, як воно виховується та навчається. Це повною мірою відноситься і до нас. З відомих історичних причин ми недооцінювали важливість духовності (гуманності) у цих процесах і зараз пожинаємо плоди, що відповідають посіяному. У питаннях виховання та освіти наше суспільство досягло піку неуспіху. І найнеприємніше те, що зараз часто у взаємовідносинах спостерігається ситуація, коли ті, хто навчається, не вірять тим, хто їх навчає. В наш час це являється однією з основних психолого-педагогічних проблем. Слід зазначити, що у педагогіці ще з часів її зародження незаперечною істиною є теза про єдність виховання та навчання (освіти). Тому у вищій школі положення про навчання сьогодні набуває особливо глибокий і зовсім новий зміст, бо інших, сильніших форм профілактичного впливу на студентів, ніж комплекс – виховання та навчання – немає.

Для того щоб вирішити цю проблему, необхідний «переворот» свідомості в «головах людей», кардинальна зміна поглядів на світ та моральних принципів людини. Сформована свідомість сучасної людини засвоїла винятковість свого технократичного становища на Землі — положення господаря природи, якому дозволено робити все, що «корисно» суспільству. Людині якнайшвидше необхідно розлучитися з таким станом свідомості та почати формувати новий тип екологічної свідомості - гуманістичний, коли Природа стає ареною гармонійного розвитку та існування в ній людини. Тому вихід із глухого кута можливий, і його необхідно здійснювати через впровадження в життя нової концепції виховання та освіти для формування нової людини як нового суб'єкта історичної творчості на Землі, але насамперед — концепції підготовки нового корпусу вихователів — навчаючих, що становлять єдине ціле з виховуваними — навчаємими.

Процеси зародження нової парадигми виживання людства, його морального пробудження вже відбуваються у світі. Для ефективного розвитку нашого суспільства зараз життєво необхідна їхнє прискорення. Однак, незважаючи на світове визнання пріоритетів гуманістичної парадигми серед інших виховно-освітніх концепцій, методи та оперативні установки наших педагогів продовжують залишатися традиційно консервативними. Ми поки що задовольняємось лише включенням окремих елементів технократичних інновацій, що, природно, не сприяє подоланню кризи в вихованні та освіті. Тому з'явилася необхідність узагальнення, пожвавлення та реального використання вітчизняного та зарубіжного педагогічного досвіду та створення нової гуманістичної системи безперервного у просторі та часі виховання та освіти. Очевидно, тому, останні роки XX-го століття світова спільнота наполегливо закликає всіх ставити до центру нових систем освіти пріоритет формування особистості людини.

Для того, щоб поставити в центр освіти особистість молодої людини, необхідно розробити підходи до організації навчальних та виховно-освітніх процесів на основі дійсного розширення свідомості людини, зміни парадигми її мислення з урахуванням комплексної психологічної структури особистості. Наповнення таких процесів має відповідати як професійним інтересам, так і внутрішнім запитам і потребам особистості, що розвивається.

На чільне місце необхідно поставити поступову відмову від навчально-дисциплінарної моделі навчальної та освітньої діяльності та перейти до особистісно-орієнтованої моделі вільного творчого розвитку з подальшою реалізацією її важливих положень у виховно-освітній практиці.

Головною метою нової особистісно-орієнтованої моделі освіти має бути сприяння формуванню вільної творчої людини, яка усвідомлює сенс і вміє визначати цілі свого життя, професійно грамотної, соціально активної, здатної брати та нести відповідальність за долю суспільства, готової до співробітництва, що вміє побачити проблему, поставити перед собою професійну і людську задачу та вирішити її. Тільки люди з певними «людськими якостями», здібностями розуміти, мислити, відчувати і діяти, можуть забезпечити високу організаційно-економічну та соціокультурну динаміку розвитку всіх сфер життя та діяльності суспільства.

Таким чином, на перший план висуваються завдання формування особистості спеціаліста, а програма та навчальний матеріал є засобом досягнення цієї мети та набуття ним професійної кваліфікації.

Тому нагальною вимогою часу стає розробка та впровадження системи виховання та освіти, спрямованої на приведення в активний стан внутрішнього психологічного людського фактора (творчого початку) через участь особистості у вирішенні повсякденних завдань життєвих процесів, з урахуванням нових знань природного характеру, які забезпечують постійне розширення свідомості, оновлення індивіда та, відповідно, оновлення колективів та суспільства.

Звичайно, таке оновлення особистості є дуже складною психолого-педагогічною проблемою, яку звичною нам системою простої передачі знань не вирішити. Потрібні нові методи навчання, здатні включати в роботу внутрішні мотивації особистості - внутрішній людський психологічний фактор.

Звідси видно, що йдеться не про вдосконалення існуючої системи народної освіти, а про те, щоб створити зону випереджувального розвитку, з новою ідеологією освіти для всієї країни, зону розвитку нового мислення та способу життя. Якщо ми й надалі, як у минулі роки, будемо лише покращувати освіту з існуючою в ній технологією, то зробити серйозного випереджального «ривка» не вдасться тому, що, як було сказано вище, сучасна система освіти відтворює всі біди та недоліки існуючого суспільного життя країни в цілому.

Основними напрямками нової системи виховання та освіти мають стати:

• новий енергоінформаційний (космофізичний) світогляд;
• комплексна гуманізація соціуму;
• більш глибока фундаменталізація сучасного наукового знання;
• особистісно-орієнтована модель;
• «безперервність» у часі та просторі процесу виховання та освіти;
• модульно-розвиваюче навчання;
• забезпечення гармонії триєдності суті Людини: біофізичної (мозок), психоемоційної (Душа) та енергоінтелектуальної (Дух);
• забезпечення гармонії Людини з Природою та штучно створеним світом.

Вище зазначений комплекс є, по суті, гуманізацією системи освіти. Для повного з'ясування суті нової системи виховання та освіти, очевидно, необхідно дати хоча б на рівні розуміння суть фундаменталізації, а, власне, гуманізації, як основи нової системи.

Людина є природною істотою. Такий підхід і став підставою для прийняття всіма світовими суспільствами орієнтації генеральної лінії для нових систем освіти на гуманізацію, що забезпечує гармонізацію Людини з Природою. Це означає, що людина також несе у собі знання та природний алгоритм часу, форми та змісту свого розвитку, тобто те, що ми називаємо долею. Якби у людини були наукові знання для визначення свого доленосного життєвого шляху, тоді б у неї не виникали проблеми: хвороби, неприємності, катастрофи та інше, що свідчить про відхилення від призначеного Творцем шляху. Виходячи з цього можна більш предметно та реально визначити поняття «гуманізації» і, для початку, як систему наукових дисциплінарних знань, що дозволяють Людині слідувати своєму доленосному шляху так, як він визначений Природою (Творцем) і внаслідок цього саме цей шлях є найефективнішим і гармонійним. На цьому шляху розкривається особистісний талант, який, як виявилося, є у кожного і не залежить від віку. На цьому шляху формується істинно творча особистість. Слідувати доленосному життєвому шляху в гармонії з Природою можна лише за умови використання законів, що базуються на новій фундаментальності рівня Всесвітньої свідомості. Це досягається розвитком внутрішнього людського психологічного фактора - творчого початку особистості людини.

Така особистість, як керівник будь-яких соціальних систем, сприятиме гармонізації самої цієї системи, тобто її оптимальної життєдіяльності, гармонізації її з іншими соціальними структурами. Тим самим буде йти процес гармонізації всіх суспільних відносин та суспільства в цілому.

Література:

1. Акімов І., Клименко В. Про природу таланту: у 7 томах. - Т.1 - Концепція / / «Студентський меридіан» (додаток). - 1994. - № 11-12. - 224 с.
2. Інженер XXI століття - особистість та професіонал у світлі гуманіза-ції та гуманітаризації вищого технічної освіти За редакцією М.Є. Добрускіна. Монографія. Харків: «Рубікон», 1999
3. Тихоплав Т.С., Тихоплав В.Ю. Фізика віри. - СПб.: ВД «ВЕСЬ», 2001. - 256 с.
4. L'education un tesor est cache dedans. Rapport a L'Vnesce de la commission international Sur L'education pour le XXI siecle prisidee до Iaeques Delars. Paris, 1996, p. 87.