ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ, ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПОЯВИ ЗАГАЛЬНОПЛАНЕТАРНОГО НАУКОВОГО, КУЛЬТУРНОГО ТА ВИХОВНО-ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ

Подальше просування людства шляхом пізнання неможливе без докорінного перегляду фундаментальних уявлень про світ та зміни змісту методології самої науки. Цю ідею Джеймс Фрезер, історик та філософ, сформулював так: «Зрештою і магія, і релігія, і наука — це всього лише способи теоретичного мислення, і подібно до того, як наука витіснила своїх попередниць, у майбутньому їй на зміну може прийти інша, досконаліша гіпотеза. Можливо, це буде радикально інший погляд на речі, точніше, на їх тіні на екрані розуму, погляд, про який наше покоління не може скласти собі ні найменшого уявлення» [13Карпенко М. Вселенная разумная. М.: Предприятие «Мир географии», 1992. - 400 с.]. Заслуговує на увагу той факт, що ця думка була висловлена майже за тисячу років до Дж. Фрезера Омаром Хайямом:

«Нам у мечеті твердять: «Бог — основа та суть!»
Мудреці нас до науки хочуть повернути.
Але, боюся, хтось раптом прийде і заявить:
«Гей, сліпці! Є інший, вам невідомий шлях! [13Карпенко М. Вселенная разумная. М.: Предприятие «Мир географии», 1992. - 400 с.].

Немає необхідності продовжувати посилатися на авторитети у різних регіонах планети з позиції інших тимчасових історичних відрізків; наводити приклади, що свідчать про глибоку кризу в сучасному природознавстві. Проте сьогоднішня наука продовжує дотримуватися переконання у повній відповідності теоретичної картини світу істинному стану речей: «Для матеріаліста наші відчуття суть образи єдиної та останньої об'єктивної реальності — останньої не в тому плані, що вона вже пізнана до кінця, а в тому, що крім неї немає і не може бути іншої» [13Карпенко М. Вселенная разумная. М.: Предприятие «Мир географии», 1992. - 400 с.]. Наука поки що не може визнати, що відомі їй органи почуттів людини убогі, що приладове посилення цих органів просто розширює їх діапазон, не несучи принципово нову інформацію. І хитромудрі прилади, що дозволяють нам бачити радіацію та теплерівські фотографії газових струменів, і багато іншого, по суті — переведення з одного діалекту на інший, але у межах однієї мови електромагнітних хвиль. Ми досі не знаємо відповіді на запитання про те, що таке час чи що таке гравітація? У нас немає органів чуття, здатних сказати про гравітацію хоч щось, чи пояснити, що таке час у позаентропійних категоріях.

Поборники об'єктивної миттєвої істини як головний козир висувають тезу про відповідність встановленої істини повсякденній практиці людства. Це так. Але чи не є наші органи почуттів необхідними та достатніми для життя в локальному світі Сонячної системи для практичних дій у цьому світі та для формулювання адекватних цій практиці локальних істин? Чи не надто сміливі та самовпевнені припущення про повну ідентичність світових законів та констант для всього Всесвіту?

І ці питання сьогодні задають собі багато хто. «...Серед сучасних учених все ширше поширюється і зріє переконання в тому, що деякі освячені часом універсальні і очевидні закони природи насправді лише приблизно описують фізичну реальність. Це, звичайно, фантастично хороше наближення і, за умов повсякденного буття, безумовно, вірне, але готове порушитися, як тільки ми перейдемо до інших умов», - каже математик, доктор Дж. Гарднер [13Карпенко М. Вселенная разумная. М.: Предприятие «Мир географии», 1992. - 400 с.].

Бурхливий розвиток астрономії підніс нам безліч загадок, а теоретичні міркування щодо природи їх виявилися настільки ж таємничими, як і самі небесні таємниці. І на самій Землі спостерігалося і спостерігається чимало незрозумілих явищ, пояснення яким за допомогою існуючого теоретичного апарату дати неможливо.

Ми живемо у імовірнісному світі, і людство пройшло важкий шлях пізнання його. З давніх часів вчені з недовірою ставляться до понять: «випадок», «невизначеність», «ймовірність», вважаючи ці поняття відображенням нашого нерозуміння світу. Математична статистика та квантова механіка допустили закономірність «випадку» у науці. Поступово зріє і зміцнюється переконання в тому, що багато, якщо не все, у цьому світі випадково, що сам наш світ за своєю внутрішньою, фізичною сутністю має імовірнісний характер. Тому людству належить перебудувати своє мислення, оскільки та дискретна логіка, яку воно розробило і якою користувалося протягом тисячоліть, повинна буде поступитися місцем логіці імовірностей.

У цьому аспекті історичний прогрес науки можна визначити як поступове просування за кривою імовірності, як поглиблення пізнання у бік причинно-наслідкових зв'язків, убік явищ і процесів дедалі менш імовірних, дедалі менше детерміністських, дедалі важче відтворюваних. Таким чином, чітко проглядається, що наука нашої цивілізації, розпочавши з детерміністських, легко відтворюваних поглядів древніх, рухається по асимптотичним гілкам кривої імовірнісного світу, що закономірно збігається з матеріалістичними уявленнями про нескінченний асимптотичний процес пізнання істини.

Однак необхідно зазначити, що окрім поняття «імовірність» для нашого світу, що рясніє незвичайними явищами, настав час вводити нові поняття. Такі поняття, як «вищі просторові виміри», «паралельні світи та світи з іншим плином часу», «органи почуттів людини 2-го порядку», «енергоінформаційна структура Всесвіту та людини», «енергоінформаційні технології» та багато інші.

Нарешті, не можна виключити вплив на наш світ якихось розумних сил. Про це К.Е. Ціолковський в свого часу писав: «...Факти ... вказують на присутність якихось сил, якихось розумних істот, що втручаються в наше людське життя. З погляду сучасної науки відомими нам силами природи їх не можна пояснити, не припустивши існування особливої розумної сили. Скажу відверто, до останнього часу, вражений яскравим світлом науки, я заперечував таємничі явища і пояснював їх то відомими законами природи, то галюцинаціями, обманом, фокусництвом, забудькуватістю, невіглаством, хворобливістю і таке інше. Але не всі... Якась мала їхня частина, хоч і природна, але не може бути пояснена без втручання розумних сил, що походять від свідомих і невідомих нам істот. Одні з цих істот подібні до нас, тільки більш досконалі, якими і ми будемо, інші складені з легших елементів... Які з цих істот втручаються в наше життя, важко вирішити.

Звичайно, це анітрохи не суперечить відомим силам природи, але ми досі не допускали можливість участі інших істот у земному житті» [13Карпенко М. Вселенная разумная. М.: Предприятие «Мир географии», 1992. - 400 с.].

Як бачимо, у різний час у різних місцях на Землі, як найбільшими авторитетами науки, так і представниками інших способів теоретичного мислення піднімалася проблема недостатності заматеріалізовано-наукових методів пізнання дійсності, що оточує людину. Одночасно з подібними ж просторово-часовими характерними особливостями, людство Землі турбували питання, пов'язані з відсутністю знань відповідно численних нетрадиційних фактів, серед яких завжди мав місце факт, що важко піддається науковому поясненню - присутність більш високого розуму, ніж досягнутий людиною.

Таким чином, якщо подивитися на цю проблему з достатньою критичністю щодо претензії науки на єдність її шляхів в досягненні істини, то стає зрозумілим, що нам нічого не залишається, крім як підійти до всього незвичайного так, як воно на це заслуговує — з відкритим Серцем, не несучи непотрібних сумнівів. Подібний підхід не має великої популярності в науці, бо він означає включення віри (не у релігійному, зрозуміло, сенсі) у систему наукового пізнання. Хоча, визначаючи поняття «віри», офіційне наукове видання стверджує, що віра — це впевненість у наукових гіпотезах, припущеннях, які в даний момент ще не можуть бути доведені ні теоретично, ні експериментально. Можна послатися ще одне авторитетне джерело: «Кожна наука проходить стадію, коли за недостатністю достовірного знання вчені змушені замінювати докази та спростування вірою та зневірою», — писав Резерфорд [13Карпенко М. Вселенная разумная. М.: Предприятие «Мир географии», 1992. - 400 с.].

Отже, ми можемо припустити, що подальше просування шляхом пізнання навколишньої дійсності насправді без доповнення та необхідної зміни в науці фундаментальних уявлень про світ, а також зміни самого змісту всієї методології науки неможливо. Тим більше, що сьогоднішня наука знає, що К.Е. Ціолковський, В.І. Вернадський та О.Л. Чижевський раніше попереджали нас про очікувані колосальні зміни у науці і залишили нам безцінну спадщину для подальших робіт, вказавши при цьому і напрямок їх. «Засновник вчення про вічність життя, біосферу та ноосферу, В.І. Вернадський розглядав науку як частину історії світу, в якій рушійною силою розвитку є ДУХОВНЕ ЖИТТЯ ЛЮДСТВА в поєднанні з точним знанням» [7Вернадский В.И. О науке. - Т.1. - Научное знание. Научное творчество. Научная мысль. Дубна: Издательский центр «Феникс», 1997. - 576 с.].

Свого часу, усвідомлюючи те, що наука спрямувала свої інтереси на технологічні потреби суспільства, на пізнання зовнішнього світу, вбачаючи в людині лише біологічний об'єкт або елемент соціологічних пошуків, В.І. Вернадський писав: «Чи можна сумніватися, що багато більше 9/10 вчених-дослідників працюють у галузі знання, які жодного відношення не мають до тієї картини космосу, яка вважається результатом наукової роботи. Вони зовсім не зацікавлені в цій картині і з нею протягом своєї наукової діяльності не зустрічаються. Її зміни у сфері їх знань не позначаються. Вони цілком без її обходяться» [13Карпенко М. Вселенная разумная. М.: Предприятие «Мир географии», 1992. - 400 с.].

Закономірність передбачених змін у науці та реальність життєвості цих процесів підтверджується сучасною науковою думкою:

«Двадцяте століття увійде до історії цивілізації під знаком становлення космізму як визначального принципу пізнавальної та практичної діяльності людства.

Це, звичайно, далеко не єдине досягнення століття — його по праву називали і називатимуть віком радіо, електроніки, кібернетики, інформатики, аеронавтики, космонавтики, атомної фізики та енергетики, генетики, біотехнологій і так далі - у зв'язку з відкритими в ньому предметами та явищами, що ознаменували якісний стрибок у природознавстві та техніці, революцію у матеріальному виробництві та управлінні. Завдяки їм до невпізнання змінився людський світ, умови повсякденного людського буття, сам зміст багатьох цілеспрямованих зусиль та творчих пошуків. «Колиска розуму» (вираз К.Е. Ціолковського) набула істотно іншого змісту, а він не тільки висунув на порядок денний нові задачі, породив нові проблеми та протиріччя, але й зумовив нові взаємини у взаємодіях людей і затребував НОВОГО СУБ'ЄКТУ ІСТОРИЧНОЇ ТВОРЧОСТІ.

Людський соціум як унікальний феномен у доступному для огляду світовому просторі вступив у нову фазу розвитку. Він ще не звільнився від багатьох форм духовності, що віджили, і різного роду соціальних атавізмів, які як баласт стримують набір висоти, проте імперативи прогресу невблаганні. Порукою тому весь світовий досвід, зокрема, становлення сучасного космічного природознавства, фундаментальні основи якого закладали наші великі мислителі К.Е. Ціолковський, В.І. Вернадський та О.Л. Чижевський» [23Чижевский А.Л. Космический пульс жизни: Земля в объятиях Солнца. Гелиотараксия. - М.: Мысль, 1995. - 768 с.].

Як підсумок, можна узагальнити:

1. Ще на початку ХХ століття творці загальнолюдської науки передбачили очікувані глобальні зміни у науці, відповідно, у людства Землі, і визначили напрямок їх убік Єдиного, духовності, гуманності.
2. До середини ХХ століття у таких вчених, як: А. Ейнштейн, Н. Бор, П. Дірак, Р. Оппенгеймер, В. Гейзенберг, В.Н. Пушкін, О.П. Дубров, В.І. Охатрін, М.М. Амосов, В.П. Казначєєв, К.В. Фролов, М.М. Моісеєв та інших сформувалося тверде переконання в наявності глибокої кризи в природознавстві, фізиці та інших науках.
3. До кінця ХХ століття накопичилося безліч фактів, явищ, подій природного характеру, пояснення яких відсутнє у нашій науці. Одночасно відзначено появу маси психологічних задач, що важко піддаються вирішенню, які раніше не зустрічалися, на рівні взаємовідносин людей, колективів, суспільств. Як виявилося, у всіх напрямках життєвих процесів йде підтвердження того, що людський соціум у доступному для огляду світовому просторі та часі вступив у нову фазу розвитку. Подальше просування людства шляхом пізнання неможливе без докорінного перегляду фундаментальних уявлень про світ та зміни змісту методології самої науки.
4. З'явилася необхідність переорієнтації напряму розвитку науки відповідно до концептуальних передбачень творців світової науки, що природно неможливо без нового світогляду, подальшого зростання науково-технічного прогресу, а, відповідно, та появи нового суб'єкта історичної творчості - основи побудови нового суспільства на Землі.
5. Увагу вчених та педагогів різних країн у цей час, як і на початку ХIХ століття, знову повернено у бік проблем гуманізації та фундаменталізації науки та університетської освіти.
6. Інструментальні можливості сучасної людини досягли планетарних масштабів, що підтверджується тенденцією світового співтовариства, яке останніми роками ХХ століття ставить у центр освіти пріоритет формування людської особистості через гармонізацію відносин людини із Природою; усвідомлення та осмислення сучасної природної картини світу, проблеми біосфери та Всесвіту в цілому.
7. Проблеми планетарного рівня, що вимагають фундаменталізації як у науці, так і в освіті, зараз під силу вузівській широкопрофільній науці, що підтвердила свою конкурентоспроможність на ринку пошукових та дослідницьких робіт у період жорсткої обмеженості бюджетного фінансування.
8. Масштабність задач стратегічного характеру, потенційні можливості вузівської науки, потреби суспільства Землі в подальшому науково-технічному прогресі та іншому викликає необхідність пошуку організаційної структури освітньої системи та її установ для реалізації задач нової фундаменталізації.
9. ХОБФІЗІТ гуманізації, разом із колективами партнерів, нині розпочав поетапне створення системи безперервного в часі та просторі виховання та освіти, як «зони випереджального розвитку» у Харківському регіоні. Передбачається, що на рівні проектів «Експериментальних майданчиків», як фрагментів нової культурно-освітньої практики, підростаюче покоління «програє» і реально проживе соціально-історичну перспективу у суспільному розвиткові на рівні регіону, потім регіонів і країни загалом.
10. Невипадково наприкінці ХХ — на початку ХХI століть, у найкритичніший момент, що визначає можливість подальшого життя Землі та на Землі, праці В.І. Вернадського, А. Ейнштейна, П'єра де Шардена, О.Л. Чижевського та інших, вперше з'явилися у повному обсязі. Вони послужили вихідним матеріалом для здійснення глибоких роздумів, нових розробок та дій, що сприяють еволюційному розвитку у тому напрямі, куди нас звали великі мислителі ще на початку ХХ століття.
11. Зараз, як ніколи потрібно звернути серйозну увагу на необхідність розробки та освоєння нової системи виховання та освіти та на історичну необхідність та об'єктивність появи нового суб'єкта історичної творчості Землі.
12. Сучасна наука вже знайома з таким феноменальним станом свідомості людини, який викликається дією її внутрішнього психологічного фактора і характеризується появою у неї необмежених фізичних та психічних можливостей, як аргументу, що підтверджує реальність наявності сенсу подальшого вдосконалення та розвитку функціонуючого наукового пізнання.

Методом досягнення такого стану свідомості є зміна традиційного давньогрецького екстравертного типу мислення, спрямованого на зовнішній світ, на інтровертний, спрямований усередину себе, з метою пізнання себе та зміни своєї суті (свідомості) та психології мислення. Це здійснюється поступово, через зміну накопиченого досвіду у пам'яті (функціональних схемах мислення) на новий, більше високовібраційний та високоенергетичний досвід для нових життєвих вимог, що дозволяє гармонізувати себе з зовнішнім світом, що щоденно змінюється.

Методологічна особливість такого методу - це постійна цілеспрямована «робота над собою», що підтверджується не догмами чи принципами, а лише реально одержуваними знаннями після переживаних почуттів та відчуттів в результаті вирішення психологічних задач у життєвих повсякденних процесах, що пропускаються лише через особистий досвід. В результаті «роботи над собою», за допомогою зміни своєї суті, людина виходить на освоєння системи самовдосконалення та гармонійний розвиток своєї особистості, розкриваючи справжній доленосний талант, який, як виявилося, має кожен і він не залежить від віку.

Науково-філософською основою такого методу виховання себе у загальній системі освіти є синтез філософських знань Заходу та Сходу, отриманий на базі праць та відкриттів фізиків, філософів, психологів та інших вчених зі світовими іменами, таких як А. Ейнштейн, Р. Оппенгеймер, В. Гейзенберг, Н. Бор, Фр. Капра, Джефрі Чу, М.К. Мамардашвілі, В.Н. Пушкін, О.П. Дубров та інших.

Зміна традиційного способу мислення як метод оновлення особистості вперше був використаний у Японії. Ми є свідками повоєнної метаморфози далекосхідного індивіда. На наших очах похмурий, пихатий і самозакоханий самурай за два-три десятки років перетворився на милого, дружелюбно усміхненого, зі світовим економічним ім'ям, японця. Американці до проблеми оновлення індивіда (на тому ж рівні) підійшли із властивою їм серйозністю, попередньо провівши великомасштабні науково-дослідницькі роботи. Це, зрештою, дозволило їм сміливо заявити: «Можна по-різному пояснювати економічні дива у післявоєнній Японії, але, зрештою, на перше місце слід поставити людський фактор. Керівники японських фірм та промислових підприємств якимось чином виявили секрет оволодіння енергією людей та використання їх потенціалу з більшою ефективністю, чим будь-хто... Управління якістю пов'язане з перебудовою свідомості керівників» [11Исикава К. Японские методы управления качеством: Сокр. пер. с англ. - М.: Экономика, 1988. – 215 с.]. Одночасно, американський дослідник і практик у галузі управління Р. Уотермен, представник авторитетної на той час консультативної фірми з управління «Маккінсі», займаючись проблемами застою в економіці США суть японського феномену оцінив так: «Ми дійсно заслужили, щоб нас поганяли. ...яких японських чудес не було і немає. Був час, коли люди були «фактором виробництва». Управління ними ненабагато відрізнялося від управління машинами та капіталом. Цього більше нема. Коли організація пригнічує особистість, вона ставить під загрозу здатність змінюватися. Коли ж організація стимулює самовираження особистості, їй важко не оновлюватися. Індивіди - єдине джерело оновлення у компанії» [21Уотермен Р. Фактор обновления: Пер. с англ. - М.: Прогресс, 1988. - 368 с.].

Таким чином, світова наука теоретично та практично довела єдність шляху досягнення успіхів в економіці та соціальному житті через оновлення індивідуума. Подібне оновлення вимагає зміни мислення, осмислення нового світогляду, зміни методології самої науки та, відповідно, системи виховання, навчання та підвищення кваліфікації.

ХОБФІЗІТ гуманізації розроблено інноваційну комплексну програму оновлення індивідуума. До головних особливостей її слід віднести наступне:

1. Відновлення свідомості особистості здійснюється з урахуванням регіонального менталітету.
2. Програма передбачає повсюдне оновлення свідомостей на всіх рівнях, тобто особистісному, сімейному, колективному, суспільному та планетарному, тоді як світові системи оновлення особистості використовуються для процесу управління фірмою.
3. Оновлення свідомості особистості враховує і оновлення біофізичної структури людини. Це досягається шляхом виведення причин усіх хвороб без застосування медикаментів, наповнюючи якісно новим змістом роботу лікарів, фармацевтів та інших медичних фахівців.
4. Оновлення свідомості здійснюється з урахуванням внутрішньої та зовнішньої гармонізації особистості, тобто як з собою, так і з Природою, що дозволяє виходити на вирішення будь-яких питань екології.
5. Процес оновлення свідомості передбачає застосування технологій реального розвитку творчості особистості.
6. Процес оновлення свідомостей включає всі необхідні ресурси для створення творчих психологічно сумісних колективів.
7. Оновлення особистості має призвести до оновлення суспільної свідомості із затвердженням нової моралі, моральних принципів здорового способу життя.
8. Програма оновлення є складовою глобальної ідеї та програми розвитку людської свідомості. Фінансування Програми здійснюється в основному за рахунок ідеї реорганізації підприємств та організацій та адаптації їх до нових умов.

Автори «Парадигми» розпочали проведення експерименту, пов'язаного з практичною апробацією інноваційної гуманістичної системи безперервного виховання та освіти на базі нової суспільної свідомості, що розвивається. Нині створюється суспільство наукової духовності з урахуванням колективу ХОБФІЗІТ гуманізації, який починаючи з 1990 р. практично розробляє та впроваджує нову освітню систему.

Суспільство наукової духовності та ХОБФІЗІТ гуманізації - це самодостатня спільність людей, що володіє високим рівнем концентрації інтелектуального потенціалу, та здійснює спільну діяльність з метою створення («вирощування») нових прогресивно-ефективних форм життя та роботи на базі культурно-збагаченого соціального середовища.

Вони використовують перспективні напрями науково-технічного прогресу як результати практичного підтвердження об'єктивної реальності нових наук, фундаментальністю яких виступає новий енергоінформаційний світогляд. Суттю світогляду являється еніологія - наука про енергоінформаційний обмін між енергопольовими структурними системами людини та будь-якого об'єкту до рівня Всесвіту.

Метою діяльності є фундаментальні дослідження, розробка та впровадження системи формування у людині гармонійної творчої особистості з урахуванням того, що Природою в кожного закладено самостійну ціль розвитку.

Основними задачами являються:

• створення нової системи виховання та освіти, що охоплює всі етапи освіти від дитячого садка до університету та системи підвищення кваліфікації та професіоналізму. У змісті системи повинна отримати відображення реальна дійсність формування всіх сторін життя, роботи та проблемно-цільового стратегічного розвитку як окремо взятого регіону, так і країни загалом;
• зміна способу мислення людей та формування на цій основі нової більш просунутої свідомості на всіх рівнях: особистість, сім'я, колектив, суспільство, планетарна спільність;
• розробка та освоєння інноваційних технологій на базі систем управління, створюваних людьми, що володіють новою (більш просунутою у розвитку) свідомістю;
• створення та впровадження механізмів реалізації інноваційних технологій на основі систем управління, що розробляються з урахуванням більш просунутої у розвитку суспільної свідомості.

Нова система виховання та освіти являється «Материнською супертехнологією ХХI століття». Дуже важливим етапом для забезпечення прориву суспільства на передові світові рубежі є створення механізму реалізації на практиці інноваційної наукової теорії. Цим механізмом реалізації завжди був і зараз залишається менеджмент. Для створення нової системи виховання та освіти та нового гуманістичного суспільства такий механізм пропонується у вигляді «Менеджменту нового типу» (МНТ) чи Українського менеджменту (УМ).

Головною відмінністю МНТ є орієнтація його на більш просунутий у розвитку рівень свідомості в порівнянні з інтуїцією — базою американського та західноєвропейського менеджменту. Це досягається шляхом зміни мислення людини та самовдосконалення свідомості з урахуванням досягнення гармонійного розвитку особистості.

МНТ слід розглядати як науково-духовну систему управління. Науковість тут забезпечується наявністю тих закономірностей, які є невід'ємною частиною наукового підходу:

• МНТ як будь-яка наука є сферою людської діяльності, одна з функцій якої – вироблення та теоретична систематизація об'єктивних знань про дійсність;
• МНТ як нова наука є однією з форм суспільної свідомості;
• МНТ включає діяльність зі здобуття нового знання та результат - суму знань, що лежать в основі наукової картини світу, яка не має пояснення з боку функціонуючої науки;
• МНТ як новий науковий напрямок — це окрема галузь наукових знань з усвідомленого управління творчою особистістю внутрішніми та зовнішніми процесами своєї життєдіяльності (включаючи здоров'я), що зустрічаються під час здійснення функцій менеджера;
• безпосередні цілі МНТ — пошук, наукові дослідження, опис, пояснення та передбачення процесів і явищ дійсності, що становлять предмет його вивчення на основі нових законів.

Духовність МНТ базується на сучасних наукових відкриттях нової фізики субатомних високоенергетичних частинок, які є субстанційною основою енергоінформаційної структури Всесвіту та психіки Людину. Така наукова духовність є фундаментальністю для розробки нового механізму реалізації науково-технічного прогресу – системи управління «Український менеджмент» – на суспільному (державному) та «Менеджмент нового типу» — на планетарному рівні. Основою наукової духовності є відкриття, переконання та висловлювання світових авторитетів науки таких як А. Ейнштейн, Н. Бор, О. Оппенгеймер, В. Гейзенберг, В. Казначеєв, Г. Швебс, В. Горчаков, Ф. Капра, Джефрі Чу та інших про те, що наш світ є не матеріальним, а енергоінформаційним і, що подальший рух людства шляхом пізнання вимагає корінної ломки як фундаментальних поглядів на світ, так і, водночас, зміни самого змісту всієї методології науки. Іншим, дуже важливим аргументом на користь енергоінформаційного світогляду є філософські досліди всесвітньо відомого філософа М.К. Мамардашвілі, що підтвердили включення людської свідомості до первинної Надсвідомості Всесвіту з ціллю її позитивного еволюціонування шляхом організації процесу людського мислення.

Таким чином, вищевикладене дає підстави говорити, що нова управлінська система МНТ або УМ є нетрадиційною як за формою, так і за змістом. А практичне використання результатів теоретичних розробок МНТ довели його життєвість, що дозволяє зараз виконувати роботи зі створення нової системи виховання та освіти для суспільства.

Предметом нової науки майбутнього (Еніології) стає формування нового суб'єкта історичної творчості.

Методом є енергоінформаційний обмін у Природі на основі зміни мислення людини за допомогою модульно-розвиваючого навчання. Необхідно пізнати самого себе, тому що в кожному вже є «мета свого розвитку».

Методологія – робота людини зі своїми якостями характеру (звичками) з використанням інноваційних технологій енергоінформаційного обміну, що розкриває внутрішній психологічний людський фактор - джерело живлення для виходу на власну ціль розвитку.

Отже, ми маємо концептуальний напрямок технологій створення нової гуманістичної системи виховання та освіти, яку належить експериментально реалізувати за допомогою системи ресурсного забезпечення та соціальної реабілітації свідомості.

В даний час у всьому світі спостерігаються процеси оновлення освіти, проходять вони одинично під «гаслом» гуманізації та частіше – гуманітаризації. Якщо дивитися на цю проблему з позиції сучасної науки, рішення її необхідно здійснювати, природно, через гуманітаризацію. Якщо ж йти шляхом істинного Знання, то гуманітаризація - це вчорашній день і її необхідно терміново замінити гуманізацією, щоб потім своєчасно перейти на енергоінформаційні знання, оскільки ці поняття являються одним і тим самим явищем, лише в різних рівнях пізнання світу. Тому стратегічним змістом нової системи безперервного виховання та освіти є енергоінформаційні Знання чи Еніологія, а тактичним – гуманізація. Отже, консервативним – гуманітаризація.

Для розкриття суті гуманізації з метою її реалізації на практиці в соціум необхідно провести фундаментальні та науково-дослідні роботи з різних напрямків життєдіяльності суспільства на базі енергоінформаційного світогляду, що дозволить створити кадри нового типу та еволюційно забезпечити перехід суспільства на новий рівень науково-технічного прогресу.

Така задача під силу новій системі безперервного виховання та освіти, детальний зміст якої Харківський обласний благодійний фонд інноваційних знань, ідей та технологій гуманізації визначає через експеримент, який здійснюється у Харківському регіоні.