ІННОВАЦІЙНА ПАРАДИГМА ФІЛОСОФІЇ СТВОРЕННЯ НОВОГО СУСПІЛЬСТВА
Істотною характеристикою сучасного розвитку цивілізації є радикальна зміна картини світу, його крайня соціальна, екологічна та духовна нестійкість, що при певному збігу негативних фактів, характеристик і властивостей може привести людство до масштабної катастрофи.
Ці та інші ознаки загрозливої катастрофи показують, що концепція розвитку цивілізації, найбільш повно втілена в моделі ринкового лібералізму та розрахована на високий рівень споживання та егоїстичного задоволення потреб однієї групи країн за рахунок обмеження інтересів основної маси населення планети, - вичерпала свій потенціал.
Створення та функціонування сучасних виробничо-технічних об'єктів, вивчення економіко-господарських процесів, результативна протидія техногенному тиску на Природу все наполегливіше вимагають дослідження суті природи Людини, соціальних структур, об'єктивних закономірностей їх зародження, розвитку, взаємодії та розпаду. Якщо людство хоче вижити на Землі, воно має усвідомити свою деструктивну роль і перенацілити свій потенціал на творення.
Узагальнення низки наукових положень з різних галузей знань, досягнутих завдяки відкриттям космофізичного природознавства (про Природу, Людину, державний устрій та глобальні суспільні процеси, кібернетику, інформатику, синергетику та інше), дозволяють нам висловити наступне:
1. Сучасна світова управлінська наука до початку третього тисячоліття прийшла з твердим переконанням, що людський соціум входить у нову фазу свого розвитку. Вона рясніє численними, швидко протікаючими подіями і супроводжується кардинальними змінами стереотипів і систем цінностей, що склалися.
2. Нова фаза розвитку людського соціуму у перспективі проглядається як фаза гуманізації Планети за допомогою гармонізації сучасного наукового знання в Живе Природне Знання та новоціннісної планетизації особистісної свідомості індивіда. У цій фазі очікується перехід від функціонуючої, «суспільно-орієнтованої моделі цивілізаційного розвитку» до іншої, що має планетарний рівень цінностей для кожного жителя Планети, тобто «особистісно-орієнтованої моделі».
3. Зміна моделі цивілізаційного розвитку – це епохальна задача. Вона потребує нового суб'єкта історичної творчості: особистість, сім'я, колектив, суспільство, планетарна спільність а, відповідно, нову систему формування його: виховання, освіти та наукового супроводу.
Формою для підготовки нового суб'єкта творчості стає планета, суспільство, регіон та їх господарські, політичні та соціально-виробничі структури як елементи нової гуманістичної системи безперервного у просторі та часі виховання та освіти, яка виступає в ролі «Материнської супертехнології XXI століття». Змістом – формування особистості Людини, а, відповідно, творчої особистості та згодом нового суб'єкта історичної творчості: особистість, сім'я, колектив, суспільство та планетарна спільність.
Методом – формування інтегрального типу мислення з урахуванням зміни екстравертного типу мислення на інтровертний. І, нарешті, методологією – «Робота над собою» з метою розвитку внутрішнього людського психологічного фактора (творчого початку) за допомогою модульно-розвиваючого навчання («Ведений — Ведучий») в умовах поєднання теорії з практикою на базі ЕНІО як основного закону наступності знань у Природі.
4. Отже, ми маємо право констатувати, що цивілізаційний розвиток людства Землі, що базується на «ньютоново-картезіанській» філософії пізнання Світу, за останнє століття досяг свого граничного рівня – формування творчої індивідуальності. Підтвердження сказаного - людство приступило до пізнання та освоєння «пограничних станів матерії»: субатомні частки, енергоінформаційні структури, аномальні явища та події, генна інженерія та інше. Це говорить про те, що сучасне наукове пізнання вже змістилося від суто матеріалізованих проблем, які вирішуються на рівні свідомості людини як творчої індивідуальності, у бік енергоінформаційних, де основою є розумова (психологічна) діяльність людини на рівні її особистісної свідомості = творча особистість.
5. Як результат, у ході становлення ноосферного етапу свого розвитку світова наука вже помітно набуває нову глобальну ноогуманістичну функцію, яка полягає в забезпеченні виживання людини (людства) на принципах коеволюції з навколишнім середовищем. Саме ця функція детермінує процес гуманізації (одухотворення) самої науки, виховання та освіти, а також усвідомлення більшістю вчених людської природи науки, її тісного зв'язку з соціумом та культурою.
6. Гуманізація науки та наукового знання розширює свідомість людини до рівня усвідомлення та розуміння невіддільності розв'язання безпосередньо наукових проблем від вивчення самої людини як суб'єкта, що пізнає. Гуманістична спрямованість фундаментальних досліджень, що базуються на ноосферних знаннях, забезпечує перехід цивілізації на модель сталого розвитку та виживання людства на принципах коеволюції з природою.
7. Таким чином, наша цивілізація виходить за межі індивідуального пошуку «себе в собі», періоду розвитку нових ідей шляхом протиставлення свого «я» суспільству. Ми є свідками та авторами утвердження ідеї особистості, що розвивається, в кожному. Ми є учасниками пошуку та визначення головної цілі та задачі життя кожного.
8. Наука нашої цивілізації вже зараз стоїть на порозі найбільших відкриттів у галузі вивчення мислячої матерії та матерії почуттів. Продовження вивчення фізичної матерії кожної біологічно мислячої системи (людини) на рівні особистості поведе нас до пізнання і самопізнання нових, що ще не використовуються в цій частині, можливостей людини.
9. З розвитком особистості людини і, відповідно, дослідженнями та відкриттями в галузі мислячої матерії та матерії почуттів, а також продовженням вивчення фізичної матерії людини неодмінно слід очікувати нові відкриття у всіх напрямках наукової діяльності.
10. Сучасна людина зі своєю свідомістю, як Мікрокосм та складова частина загальної Всесвітньої Свідомості, містить у собі всі можливості Всесвітніх інтегральних Знань, є завершеною самодостатньою системою і, за своєю місією, має позитивно впливати на подальший розвиток Макрокосму (Всесвіту = Природи). Однак реалії такі, що вона, використовуючи соціетальну систему господарювання на Землі, замість творення продовжує руйнувати Природу (Макрокосм).
11. Тому для перехідного періоду зміни парадигми соцієтально функціонуючого суспільства на нову гуманістичну буде характерною паралельна робота старої парадигми та здійснення реабілітаційних процесів відновлення природних духовних якостей людини, сім'ї, колективу, суспільства, планетарної спільності як елементів формування інноваційної парадигми.
12. Суть стратегії створення та управління соціально-економічним розвитком нового гуманістичного суспільства оптимізації з урахуванням обнаучення всіх життєвих процесів, ресурсного забезпечення та соціальної Реабілітація всіх рівнів сучасного суспільства полягає в освоєнні інноваційних знань. Головними складовими таких знань є:
12.1. Новий енергоінформаційний світогляд.
12.2. Комплексна гуманізація соціуму
12.3. Більш глибока фундаменталізація сучасного наукового знання.
13. Основою для формування нової парадигми стає ЕНІО Людини з більш розвиненими просторами Всесвіту (Природи) як об'єктивний критерій істинності. Це дозволить створити динамічний соціально-економічний механізм, що охоплює всі рівні суспільства на основі єдиної ідеї «коеволюції», що легко впишеться у світову соціально-економічну систему.
14. ЕНІО з більш розвиненими життєвими просторами Всесвіту (Природи) під силу лише творчій особистості, поява якої дозволить сформувати нову національну еліту. Механізмом формування такої особистості є система безперервного у просторі та часі гуманістичного та професійного виховання, освіти, підвищення кваліфікації та наукового супроводу позитивного розвитку людства.