СУТНІСТЬ ПОДАЛЬШОГО РОЗВИТКУ ПІЗНАННЯ І СУЧАСНОГО НАУКОВОГО ЗНАННЯ

Сутність подальшого розвитку пізнання та сучасного наукового знання полягає в гуманістичній гармонізації їх у Живе Природне Знання, що уявляє собою наступне. У 20-ті роки XX століття фізики-ядерники на чолі з Вернером Гейзенбергом та Нільсом Бором дійшли нового розуміння світу. По-перше, світ — це не скупчення окремих незалежних один від одного об'єктів і таких самих випадкових явищ і подій, а нерозривна мережа відносин між різними частинами Єдиного, вічно Живого Цілого = Всесвіту. По-друге, класичні поняття, що спираються на повсякденний досвід, не цілком адекватно описують наш світ та наші взаємини. Фізики, як ніхто інший, досліджували межі людської уяви при пізнанні нашого світу, а також межі роботи класичних понять та ступінь нашого залучення до пізнаваного світу. Вони не тільки вказали на ці відмінності та їх глибокі філософські наслідки, але також зуміли дати їх точний та ясний математичний опис. В підсумку, вивчення субатомного світу, несподівано для самих фізиків, різко обмежило їх в подальшому пізнанні області застосування ідей класичної фізики та механіки, і зумовило необхідність корінного перегляду багатьох наших основних понять. Внаслідок цього поняття матерії в субатомній фізиці, тобто на більш глибокій фундаментальній основі, виявилося абсолютно не схоже на наші традиційні уявлення про матеріальну субстанцію у класичній фізиці. Це ж ми повинні сказати і про поняття: «простір», «час», «причина», «слідство» і так далі. З одного боку, нове відкриття дозволяло увійти в нову наукову фундаментальність вищих інформаційних рівнів та можливостей. З іншого боку - всі названі поняття лежать в основі нашого функціонуючого наукового світогляду, і у разі їх радикального перегляду, безумовно, зміниться вся картина нашого світу.

Відомо, що фізика вплинула практично на всі сторони суспільного та політичного життя, оскільки вона є основою для всіх природничих наук. Союз природничих наук з технічними докорінно змінив умови нашого життя на Землі, що, в кінцевому підсумку, призвело як до позитивних, так і до негативних наслідків. Сьогодні, наприклад, досягнення атомної фізики використовуються майже у всіх галузях промисловості. Немає потреби говорити про радикальний вплив її і на політику. Сучасна фізика також кардинально вплинула на культуру в цілому і на спосіб мислення, який, зокрема, проявляється у перегляді наших поглядів на Всесвіт і нашого ставлення до нього.

Свого часу сучасна наука стартувала в результаті визнання в XVII столітті повного розмежування матерії та духу завдяки працям Рене Декарта, в основі світогляду якого лежав фундаментальний поділ природи на дві незалежні області - область свідомості та область матерії. Так званий «картезіанський поділ» дав змогу вченим розглядати матерію як щось неживе і повністю відокремлене від нас, а матеріальний світ — як величезний складний агрегат, що складається з множини різних частин. Такий механістичний погляд був прийнятий і Ісааком Ньютоном, який побудував на його основі свою механіку, що стала фундаментом класичної фізики. Філософія Декарта була дуже важлива не тільки для розвитку класичної фізики, але також вплинула на весь наш спосіб мислення аж до сьогодні.

Ми бачимо, що вже на початку ХХ століття фізики «посіяли» нове бачення світу. Але на їхнє переконання і висловлювання, можна дійти невтішного висновку в тому, що на той час «картезіанський поділ» за три століття так глибоко проник в людський розум, що неодмінно знадобиться певний час, щоб він був витіснений іншим ставленням до проблем реальності. Очевидно, з цієї причини зміни у поглядах на пізнання нашого світу, привнесені ядерною фізикою, так довго пробивали собі дорогу, хоча постійно і досить широко обговорювалися фізиками та філософами, і особливо протягом останніх десятиліть.

Результатом цієї багаторічної складної творчої роботи вчених стала думка, запропонована субатомною (ядерною) фізикою, родоначальниками якої являються А. Ейнштейн, Н. Бор, В. Гейзенберг, Р. Оппенгеймер, Ф. Капра, Джефрі Чу та інші. Новий світогляд однозначно переконує нас у тому, що уявлення про елементарні «будівельні цеглини» (атом) матерії є безнадійно застарілими. У минулому ці уявлення були підходящою основою для опису фізичного світу в термінах частинок, як, наприклад, атомів та їх будови, ядер атомів та їх структурних «цеглинок»: протонів і нейтронів і так далі. Однак жодна з відкритих частинок не виправдала сподівань фізиків щодо її фундаментальності. Всі частинки містили елементи внутрішнього структурування, і в підсумку, тривав неодмінний поділ їх. Звичайно, фізики сподівалися, що до останньої фундаментальної частки, очевидно, дістанеться наступне покоління їхніх колег. Але, на жаль, нові теорії субатомної фізики, використовуючи більш фундаментальний рівень знань виявили, що існування фундаментальних елементарних частинок практично неможливо. Виявлена принципова взаємопов'язаність різних аспектів матерії показала, що енергія руху може переходити в масу і навпаки. Отже, виявилося, що частинки в певний момент являють собою не об'єкти, а процеси, скажімо, хвильові. Всі ці відкриття зумовили необхідність остаточної відмови від старої механістичної концепції «елементарних» будівельних цеглинок», а, відповідно, і окремо існуючих і незалежних один від одного речей, явищ, подій, сутностей нашого світу. Водночас, звідси випливає те, що структурна світобудова не може зводитися до будь-яких фундаментальних, елементарних, кінцевих одиниць — таких, як «елементарні частинки», «фундаментальні поля» та інше. Тому стало очевидним те, що природу взагалі необхідно сприймати як цілісну і таку, що володіє внутрішньою процесуальною взаємопов'язаністю і самоузгодженістю, не залишаючи поза увагою той факт, що складові частини матерії виявляють цю саму процесуальну узгодженість одна з одною і сама з собою.

Ця ідея лягла в основу так званої «фізики бутстрепа», філософія якої остаточно та науково обгрунтовано відкинула механістичний світогляд класичної ньютонівської фізики. В контексті нового підходу Всесвіт сприймається як єдина нерозривна мережа взаємозалежних подій. Жодна з властивостей тієї чи іншої ділянки цієї мережі немає більш фундаментального характеру. Усі вони обумовлені процесуальними властивостями енергоінформаційної мережі Всесвіту, загальна структура якого визначається універсальною узгодженістю всіх взаємозв'язків. Внаслідок цього відкриття виявилося, що світосприйняття через нову фізику виявляє стільки спільних рис зі східною філософією, що західний і східний напрями людської думки, як і слід було очікувати, перестають суперечити один одному. Вони єдині як у загальних питаннях філософського характеру, так і у приватних питаннях будови матерії, понять «час», «простір» тощо.

Теорія «бутстрепної фізики» не лише заперечує існування фундаментальних складових матерії, але й взагалі відмовляється від використання уявлень про якісь фундаментальні сутності, тобто закони, рівняння і принципи - отже, і від тієї ідеї, яка протягом століть була невід'ємною частиною сучасного природознавства.

Послідовний «бутстреп-підхід» до розгляду явищ природи, де вони отримують характеристику за допомогою вказівки на їх взаємозв'язок одне з одним практично узгоджується як зі східним, так і з будь-яким світовим містичним світоглядом. Отже, вимога внутрішнього процесуального взаємозв'язку та узгодженості, що лежить в основі теорії «бутстрепної фізики» та психологічний аспект єдності та взаємопов'язаності всього сущого, якому надається ґрунтовне значення в містичних навчаннях, являють собою два різні аспекти однієї і тієї ж ідеї.

Узгодженість змісту «бутстреп-фізики» та містичного світогляду Сходу стає особливо очевидною після знайомства з вченням даосизму. Даоські мудреці завжди вважали, що всі без винятку явища і події, що відбуваються у світі, є частиною космічного Шляху або Дао, а ті закони, яким підпорядковується течія Дао, не були закладені в природу божественним законодавцем, але спочатку та іманентно присутні у ній.

Таким чином, відповідно до східних, а також світових містичних уявлень, як і згідно з положеннями сучасної «бутстрепної фізики», все, що знаходиться в цьому світі, пов'язане з усім іншим, і жодна частина Всесвіту не є більш фундаментальною, ніж інша, що підтверджує наявність у людській свідомості повного обсягу Всесвітніх Знань. Властивості однієї частини Всесвіту (це стосується і Землі) визначаються не якимось соціальним, політичним чи якимось фундаментальним законом, принципом чи чиїмось бажанням, а властивостями всіх інших частин Цілого.

Релігійний світогляд, особливо східних містиків, і філософія «бутстрепа» в сучасній фізиці поєднуються не лише підкресленою процесуальною увагою до взаємопов'язаності та внутрішньої узгодженості всіх явищ та подій, але і, як було сказано раніше, запереченням фундаментальних складових частин матерії. У Всесвіті, що представляє собою неподільне ціле, всі втілення якого текучі і мінливі, немає місця для якоїсь однієї стійкої фундаментальної сутності або «будівельних цеглинок». Тому східна філософія практично незнайома з уявленнями про «будівельні цеглинки», з яких складається матерія. І хоча, припустимо, в окремих індійських філософських школах атомістичні ідеї отримали деякий розвиток, загалом вони все ж таки займають у вченні індійської філософії периферійне місце. Основні школи східної філософії сходяться з філософією «бутстрепа» в тому, що Всесвіт - нерозривне Ціле, де властивості однієї частини визначаються властивостями решти. У цьому сенсі можна говорити про те, що кожна частина Всесвіту (Землі, людства, включаючи і людину), «містить» у собі всі Знання інших елементів, а усвідомлення загальної злитості і нероздільності світобудови є однією з найважливіших характеристик містичного світосприйняття. Тому уявлення психологічного аспекту про «наявність всього в кожному і кожного в усьому» нерідко визнається вершиною розвитку буддійської філософії та єгипетської езотерики.

«Бутстреп-фізика» дуже далека від своєї досконалості і, тим більше, від свого завершення, а складності з її формуванням досить значні. Тим не менш, фізики вже почали намагатися застосовувати самоузгоджений підхід не тільки для опису сильно взаємодіючих частинок. Відповідно до розробок Джефрі Чу, процес переосмислення теорії «бутстрепу» вже торкнувся і уявлення про мікро- та макроскопічний простір-час, а, отже, про людську свідомість у контексті Свідомості Всесвіту. Цей підхід теж чудово поєднується з поглядами східних містиків, які завжди розглядають свідомість людини як складову та невід'ємну частину Всесвіту. Тому з їхнього методу пізнання також слідує висновок про те, що людина є частиною неподільного цілого, яке здатне пізнавати. Цим підтверджується здатність Всесвіту: породжуючи свої форми, - в даному випадку це - людина, - пізнавати «саме себе». Таким чином підтверджується і реальність енергоінформаційного обміну людини з прилеглими більш розвиненими життєвими енергоінформаційними просторами Всесвіту.

У сучасній субатомній фізиці питання ролі свідомості ставиться постійно. Це пов'язано зі спостереженням та продовженням дослідження парадоксальних субатомних явищ. Квантова теорія виявила, що ці явища можуть сприйматися тільки як ланки в ланцюзі безперервного процесу, кінець якого проникає у свідомість людини-спостерігача, отже, немає можливості сформулювати закони, наприклад, квантової теорії, не врахувавши свідомість спостерігача. Звісно, згодом у теорії, що описують будову матерії, доведеться вносити експліцитний опис функції свідомості у формування наших знань про Всесвіт.

Такий напрямок розвитку пізнання відкрив би широкі перспективи для безпосереднього взаємозбагачення між східним містицизмом та сучасною фізикою.

Якщо фізики, дійсно хочуть включити дослідження природи людської свідомості, що має необмежені можливості, в орбіту своїх наукових інтересів, то знайомство та вивчення психологічних аспектів східної філософії, безсумнівно, забезпечить ефективніший розвиток вже наявних їх стартових робітничих гіпотез. А вищевикладене дозволяє говорити про те, що синтез філософії Сходу і Заходу може виконувати роль розвиваючогося, послідовного і необхідно достатнього філософського обгрунтування для сучасних наукових теорій, і може використовуватися для створення нової концепції світобудови і нового світогляду, де наукові відкриття будуть гармонійно уживатися з духовними цілями.

Сьогодні фізика пропонує світогляд, ніби містичний за своїм змістом. Цим вона, деяким чином повертається до своїх витоків. Загалом, коріння нашої науки необхідно шукати у початковому періоді грецької філософії, у VI столітті до нашої ери - у культурі, що не робила відмінностей між наукою, філософією та релігією. Мудреців Мілетської школи Іонії не цікавили такі розмежування. Вони прагнули осягнути справжню природу, справжній лад речей. Така сама мета всіх містиків Землі. Тому моністичні та органічні погляди філософів Мілетської школи були дуже близькі до поглядів стародавніх індійських та китайських філософів, а у філософії Геракліта подібні паралелі ще очевидніші.

Якщо простежити еволюцію Західної науки, що починається від містичної філософії ранніх греків, то ми побачимо, що наука, обравши шлях раціоналізму, значно віддалила нас від містичних витоків і призвела до матеріалістичного світогляду, що перебуває в гострій суперечності зі світоглядом народів Сходу. На останніх стадіях свого розвитку наука, зрештою, долаючи межі свого ж світогляду, повертається до поглядів східних та ранніх грецьких філософів. Однак зараз вона виходить не тільки з інтуїції, але і з результатів точніших і складних експериментів та із суворого та послідовного математичного обґрунтування. Отже, немає сумнівів у тому, що за межею сьогоднішньої науки теж наука, але вже із серцем, із Душею. Тому вчені І. Акімов та В. Клименко, завершивши наукові дослідження з проблеми творчості, зробили висновок: «Творча дія - це нормальний стан працюючої душі. У ньому все відбувається за законами природи. І якщо знати ці закони - можна впливати на душу так, щоб у неї залишалася лише одна ступінь свободи - творча дія. Ну, а якщо цих законів не знаєш, то не дивно, що будь-який творчий порив сприймається як диво, авторство якого, природно, так легко і приємно приписати Богові» [1Акимов И., Клименко В. О природе таланта // Библиотека «Студенческого меридиана». - 1994. - №11-12. - Т.1. Концепция. – С. 224.].

Насамкінець — з розвитком квантової та релятивістської теорій виникли нові фізичні парадигми. В результаті цього наш Живий Всесвіт для фізиків не представлявся більш «машиною», що складається з безлічі об'єктів. Вона стала мережею живих взаємин, які необхідним чином включають і людину.

Стало очевидним, що Природу взагалі необхідно приймати, осмислювати та пізнавати по-новому.

У контексті нового підходу Всесвіт (Природа, Земля та земна проблематика) розглядається як єдина, вічно жива мережа взаємозалежних подій, де немає нічого більш фундаментального. Усі події якоїсь ділянки мережі обумовлені процесуальними властивостями інших ділянок цієї живої мережі, загальна структура якої визначається універсальною узгодженістю всіх взаємозв'язків та пізнається такою самою рівнозначною живою ділянкою — «Живе Природне Знання». Таке доступне для людини «Знання» є гарантом реальної гуманізації життя на Землі.