ОСОБЛИВОСТІ НОВОГО ЕТАПУ ЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЛЮДСТВА ЗЕМЛІ

Сучасна світова наука на початок третього тисячоліття прийшла з твердим переконанням, що людський соціум входить у нову епоху свого розвитку. Вона рясніє численними, швидко протікаючими подіями, що супроводжуються кардинальними змінами стереотипів і систем цінностей, що склалися на даний час. Спостерігається зростання явищ та подій природного характеру, які не піддаються поясненню з боку наукової традиційності. Постійно зростає кількість проблем планетарно-стратегічної орієнтації для еволюційного розвитку людства Землі. Ситуація загрожує перехідний етап у нову епоху розвитку перетворити на глобальну перманентну кризу суспільно-планетарної свідомості. Все це не може не турбувати наукову громадськість Планети. Тим більше, що події останніх років вказали на непідготовленість планетарних політичних, громадських та інших структур своєчасно реагувати та ефективно впливати на проблеми, що виникають. Тому не випадково те, що нині увага вчених та педагогів світу знову, як і на початку XIX століття, повернена у бік гуманізації та поглиблення фундаменталізації наукового знання.

Отже, людство, як і було передбачено нашими співвітчизниками, великими мислителями К.Е. Ціолковським, В.І. Вернадським та О.Л. Чижевським, стоїть перед фактом радикальної зміни нашого наукового знання та появи нового суб'єкта історичної творчості на Землі: творчої особистості і, відповідно, сім'ї, колективу, суспільства та планетарної спільності. Але подальше просування по шляху еволюціонування вимагає докорінного перегляду фундаментальних уявлень про світобудову та зміни методології самої науки з урахуванням нового енергоінформаційного світогляду.

У такій ситуації прогрес будь-якого колективу: держави, регіону, партії, фірми, сім'ї повністю залежить від інноваційного підходу до вирішення економічних, політичних, соціальних, етнічних та інших задач. З подібними задачами може впоратися лише особистість, яка здатна усвідомлювати сенс і вміти визначати цілі життя, професійно грамотна, соціально активна, здатна брати на себе відповідальність за долю суспільства, регіону, партії, колективу, фірми, організації, сім'ї.

Фундаментальні наукові дослідження показали, що така особистість повинна мати такі внутрішні психологічні якості:

• наявність знань для науково-обґрунтованого розуміння процесів, що відбуваються у суспільстві, колективах, сім'ях та з особистостями в даний момент;
• свідоме формування в собі та своїх близьких міцного здоров'я та здорового способу життя з урахуванням повного виведення з організму конкретних хвороб;
• розвиток сили волі, необхідної для здійснення своїх життєвих планів, що гармонійно вписуються у суспільні, регіональні, партійні та інші;
• розуміння своєї особистої глобальної мети життя, а також задач та проблем, що випливають із неї;
• своєчасне прийняття необхідних рішень та здійснення реальних дій у будь-яких життєвих ситуаціях;
• впевненість у завтрашньому дні незалежно від проблем, що виникають;
• вміння визначати за допомогою нових енергоінформаційних технологій першочергово важливі проблеми та задачі для своєчасного їх вирішення;
• наявність знань, необхідних для отримання інформації для розвитку чергової життєвої стратегії з проблемами і завданнями, що раніше не зустрічалися;
• наявність знань, необхідних для перетворення одержуваної інформації на інноваційні знання в межах своєї компетенції;
• можливість реалізації нових ідей, прихованих від прямого наукового, аналітично обґрунтованого прогнозування різних ситуацій та рішень;
• можливість визначення та встановлення послідовності реалізації ідей, задач, проблем за відсутності умов їх одночасного виконання у повному обсязі;
• вміння здійснити експертизу різних гіпотез та «виживання» кращих із них, які дадуть початок ще більш прогресивним науковим відкриттям;
• проведення контролю та супровід розвитку соціальної активності індивіда та його професіоналізму;
• вміння розвинути якість підвищення інтересу до навчання, самоосвіти, самовдосконалення та життя взагалі;
• вміння здійснити реальну концентрацію життєвих сил і прагнення розвитку творчого початку з урахуванням віри в себе і відкритості свого внутрішнього людського психологічного фактора, що не знає страху перед зовнішнім світом.

Як бачимо, в якості першочергової задачі при побудові нової ідеології суспільства стає проблема формування творчої особистості, починаючи, природно, з формування самої, власне, особистості.

Таким чином, ми маємо право констатувати, що цивілізаційний розвиток людства Землі, що базується на «ньютоново-картезіанській» філософії пізнання світу, за останнє століття досяг свого граничного рівня – формування творчої індивідуальності. Як результат, людина почала пізнавати та освоювати, відповідні та під силу тільки особистості, позамежні стани матерії: субатомні частки та енергоінформаційні структури, аномальні явища та події, генну інженерію та інше. Сучасне наукове пізнання помітно змістилося від суто матеріалізованих проблем, які вирішуються творчою індивідуальністю, у бік енергоінформаційних, де основою є розумова (психологічна) діяльність людини як особистості.

Необхідно відзначити, що до цього часу людство досягло успіху і в політичних і інших знаннях, але, на жаль, (як і у всіх науках та видах діяльності) — у вузько орієнтованій роздробленій формі. За такого підходу громадськість дедалі більше уникає комплексного сприйняття, припустимо, у медицині - людини; в економіці – економічного організму країни; в політиці - цілісності суспільного організму.

Новий етап, що настав у розвитку людства Землі, є часом гуманізації Планети через інтеграцію наукового знання та планетизацію свідомості людини як особистості. Це одне з тих рідкісних часів для свідомостей Всесвіту, що розвиваються, коли в процесі оновлення історії цивілізації відбувається найзначніший, відповідальний і вирішальний цивілізаційний зсув. В цей час здійснюється перехід від «суспільно-орієнтованого типу цивілізації» до зовсім іншого, що має планетарний характер цінностей для кожної окремо взятої людини, тобто «особистісно-орієнтованої». Тому не випадково те, що вже у 1996 році Міжнародна конференція ЮНЕСКО з освіти генеральною лінією орієнтації для новостворених освітніх систем проголосила формування особистості людини, бо: «Людина — не економічний фактор, не просте знаряддя, засіб досягнення мети, — в ній самій закладено самостійну мету розвитку» [26L’education un tresor est cache dedans. Rapport a L’Vnesce de la commission international Sur L’education pour le XXI siecle prisidee por Iaeques Delars. - Paris, 1996. - p. 87.].

Природно, щоб навчитися розкривати секрети, закладені Природою у суть розвитку кожного на рівні особистості, як внутрішнього психологічного фактора чи природного таланту, потрібні інноваційні знання гуманістичної орієнтації.

Гуманізація з позиції нового енергоінформаційного світогляду (науково-духовного чи космофізичного) — це погляд на людину та зовнішній природний світ, у тому числі й штучно створений нею, що вони — природні явища, отже, і людина — є природна істота. В природі кожна жива істота (рослина, тварина) живе і в кожний момент часу знає та приймає свої, відповідні їй форму та зміст. Це означає, що, як і зазначено конференцією ЮНЕСКО, «людина несе у собі знання часу, форми та змісту свого розвитку», що називається знайомим нам поняттям «доля».

Звідси видно, що Людина, як Мікрокосм та невід'ємна складова Макрокосму = Природи, вміщує в собі певні можливості Вселенських (природних) знань. Вона є самодостатньою розумною системою, яка вже повинна розвиватися усвідомлено і водночас позитивно впливати на розвиток Макрокосму. Проте реалії початку третього тисячоліття виявилися цілком протилежними. Це говорить про те, що в даний час людина не виконує свою земну місію, продовжуючи не творити, а руйнувати навколишню природу.