Вершиніна О.М.

ДЕМОКРАТІЯ ЯК ІДЕОЛОГІЧНА ПЛАТФОРМА ПОБУДОВИ СУЧАСНИХ СУСПІЛЬСТВ

В даний час найактуальнішим для зростання самосвідомості людини, як нового громадянина країни та Планети, стає питання про політичний устрій суспільства та усвідомлення сенсу однієї з його форм – демократії, яка є найвищою формою устрою культурно-освітнього простору «Західний світ». Її роль в становленні майбутнього суспільства оптимізації (Євразійської цивілізації) величезна, оскільки дозволяє усвідомити ілюзії, що формуються у свідомості людини з урахуванням наукового (мозкового) пізнання світу.

Термін «демократія» перегукується з корінням двох грецьких слів - demos - народ і kratos - влада і в буквальному перекладі означає «народовладдя» або «влада народу». Традиційно вважається, що прообразом демократії були давньогрецькі Афіни – місто-держава (поліс) у VI – V ст. в. до н. е.

Становлення демократії не як окремих елементів, а в вигляді системи досить близько до теоретичної моделі сучасного демократичного режиму, почалося набагато пізніше, у XVII - XVIII століттях. Цей процес розвивався, передусім, у країнах Європи, таких як Англія, Франція, Голландія, і навіть США. Витоками становлення демократії став соціально-економічний розвиток суспільства на основі бурхливого зростання товарно-грошових відносин та торгівлі. Сформувалися протиріччя між економічно сильним третім станом і старою родовою аристократією, що призвело до радикальної зміни не тільки політичного статусу третього стану, але й зміни політичного режиму в цілому. Народи Англії, Франції та США, спираючись на ідеї радикальних мислителів: Дж. Локка, Ш.-Л. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, Т. Пейна, Т. Джефферсона, зуміли перемогти абсолютизм, заклавши політичні, правові та економічні засади майбутньої демократії. Так було створено необхідні передумови для соціальної реструктуризації суспільств, через яку формувався численний середній клас, який згодом став опорою для майбутнього демократичного режиму. На зміну монархії прийшла демократія, змінивши аристократичну еліту на еліту середнього класу, яка поступово реально перейшла в еліту могутніх фінансових кланів.

Людина і суспільства стали заручниками політики цих кланів. «Наднаціональні економічні гіганти поводяться як суверенні держави. Вони панують над економікою. У їхній діяльності все більшу роль відіграють політичний тиск і збройні сили Заходу. Їх мета - включити у сферу впливу весь світ не в ролі рівноправних і рівносильних партнерів, а в ролі зон колонізації. В даний час Захід фактично контролює понад п'ятдесят відсотків всіх світових ресурсів» [1Демократія; політичний режим. Вікіпедія, http://ua.Wikipedia.org/wiki, 2http://www.infousa.ru/government/principles_files/what.htm]. Народу надається сурогат демократії у вигляді розбещеності на основі «низькопробного» мистецтва, що призводить до деградації людини – ослаблення її внутрішньої духовної культури. За рахунок світоглядного тиску Заходу формуються хибні життєві цінності, що забезпечують спосіб життя людини-споживача. Саме проти такої глобалізації виступають антиглобалісти.

Таким чином, ми маємо справу з практично невидимою імперією, яка не має формальної структури, але розвивається під прапором світової демократії. Тому, вивчаючи політичний режим демократії та розглядаючи його головні принципи, нам необхідно зрозуміти, що треба змінити докорінно для людства, щоб закладені в ідеалі принципи демократії як реальної влади народу можна було б реалізувати в нашій країні. Звідси слід поставити питання про те, наскільки суспільство здатне освоїти демократичні принципи, щоб стати духовно зрілим та перейти до рівня свідомо-творчого розвитку.

Класичне визначення демократії належить американському президенту А. Лінкольну: «Демократія - це влада народу, обрана народом і для народу».

Ядром демократії, її основною ідеєю, є суверенітет народу:

• народ визнається єдиним і найвищим джерелом влади в країні;
• державна влада вважається легітимною, коли її формування підтримане народом відповідно до норм права шляхом вільного волевиявлення виборців на вільних виборах;
• народ обирає собі представників, має важелі реального впливу на них на базі конкретних механізмів контролю за їх діяльністю;
• народ має безумовне право самостійно вирішувати свою долю, і з доленосних питань для країни та народу влада зобов'язана отримати схвалення народу;
• народ має право і повинен мати реальний механізм зміни державної влади, а також її структурної зміни;
• при зловживанні влади довірою народу, переростання її з інструменту реалізації інтересів народу в інструмент його придушення народ має безумовне право достроково усунути своїх представників від влади.

Другою найважливішою характеристикою демократії є те, що за такого устрою суспільства та організації влади особистість людини визнається найвищою цінністю. Це означає:

• суспільство і народ загалом розглядаються не як така собі монолітна освіта, що виражає так само монолітну єдину волю, а громадянське суспільство незалежних формувань, що являють собою об'єднання особистостей на базі спільних ідей та інтересів з метою реалізації їх;
• безумовний пріоритет інтересів особистості, а не держави, тобто пріоритет людини у реалізації її життєвого призначення (місії);
• будь-яка особистість від народження наділяється певною сумою природних і невід'ємних прав і свобод, і насамперед: правом на життя; правом на особисту свободу, незалежність та недоторканність. Тріада перерахованих природних прав визначає космічні основи буття і реалізується самою людиною через її потенціал духовного розвитку як особистості, здатної формувати якості працьовитості, відповідальності та поваги до інших;
• нове розуміння права на приватну власність, ставлення до якої залежить від моральної зрілості свідомості людини та суспільства та їхньої орієнтації на пріоритет духовних цінностей над земними.

Сучасну політико-правову концепцію регулювання прав і свобод людини закріплено в документах ООН. Одним із основних документів є Загальна Декларація прав людини, прийнята в 1948 році. У ній розкриваються громадянські та політичні права та свободи, перераховані негативні і позитивні свободи (зокрема - свобода пересування, совісті, демонстрацій та інших), пояснюється зміст економічних, політичних і культурних прав, включаючи декларацію про життєвий рівень, необхідний для підтримки добробуту, здоров'я та багато іншого. Загальна Декларація прав людини є частиною міжнародного акта про права. Крім неї, в ООН були прийняті інші Декларації та Конвенції, спрямовані на захист прав людини.

Третя характерна риса всіх сучасних демократичних режимів - плюралізм (від латів. рluralis - множинний), що означає визнання в суспільно-політичному житті безлічі різних взаємозалежних і водночас автономних, соціальних, політичних груп, партій, організацій, ідеї та встановлення яких перебувають у постійному зіставленні, змаганні, конкурентної боротьби. Плюралізм як принцип політичної демократії є антиподом монополізму.

Розглянуті вище три основні сутнісні принципи демократії значною мірою визначають і її четверту характерну рису - правовий характер і спосіб устрою, організацію суспільства та влади. Це означає, що вся діяльність влади досить жорстко регламентується правом. При цьому під ним мається на увазі не тільки і не стільки сукупність законодавчих актів, які в даному випадку виступають як формально конституційні норми права, а такі, що забезпечують змістовне наповнення положень, в основу яких закладено визнання ролі особистості та її прав відповідно до космічної програми життя.

Можна сказати, що суть демократії спочатку полягає в гармонізації взаємовідносин між особистістю, владою та різними соціальними групами, щоб кожен з цих компонентів мав можливість творчо розвиватися, творчо еволюціонуючи. Таким чином, визнається статус людини як особистості, здатної мати високий рівень духовної культури, яка дозволила б їй виробити вольовий початок не тільки для того, щоб декларувати свободу вибору, а й брати відповідальність за виконання зобов'язань за цим рівнем вибору. Будь-яке «право» має освоюватися в контексті знань «прав та обов'язків», за допомогою яких людина могла б свідомо реалізувати «право» напрацьованим станом відповідальності, що дозволяє їй формувати внутрішню гармонію із самим собою та із зовнішнім світом. Тобто йдеться не про форму взаємовідносин, а про духовно-моральний стан людини, виявлений у її діяльності.

Все починається з людини. Якщо розглядати її як особистість через категорію моральної поведінки у процесі соціальної діяльності, ми маємо констатувати, що людина, яку в суспільстві вважають за особистість, насправді не є такою. Цінності, які активно прищеплюються їй, не дозволяють розвивати стан особистості, бо вони далекі від духовного спрямування на формування головного її стану - Любові та Мудрості (жертви). В даний час особистістю вважається будь-який лідер, проте насправді його вчинки, харизматичність відображають суть стану творчої індивідуальності [3Вершинін Г.Д., Вершиніна О.М. Інноваційні парадигми суспільної думки XXI століття – Харків: ВД «Райдер», 2003. – 232 с., 4Вершиніна О.М. Безперервне виховання та гуманізація у системі освіти - суть соціально-економічного та духовного відродження суспільства. Концепція / Монографія. Х., «Регіон-інформ», 2004, - 432 с.]. Його внутрішня мотивація спрямована на кар'єрне зростання з корисливою метою: отримати можливість задовольнити свої амбіції та забезпечити благополуччя своєї сім'ї та свого оточення. Цілі досягаються обманом і аморальними вчинками з урахуванням західної ідеології прагматизму. І не лише у владі, а й в інших сферах соціальної діяльності працює ідеологічна система подвійних та потрійних стандартів, що є, по суті, проявом лицедійства. Приклад цього - політика світового панування на засадах західної моделі, виявленої англосаксонською політичною системою.

Отже, сучасне наукове знання про людину як особистості не відповідає якомусь основному загальному критерію щодо якісного особистісного зростання, яке б відповідало внутрішнім інтенціям кожного жителя планети. Таким критерієм є дотримання людиною духовних (божественних) заповідей, даних людству кілька тисяч років тому більш розвиненими цивілізаціями Всесвіту. Як показало саме життя, без урахування Космічних законів Життя, наукове пізнання на базі земних законів породжує в свідомості людини ілюзію знань про права і свободи, про добро і справедливість, про любов і чесноти, як про базові моральні цінності, які формують розуміння справедливості та розумності. Ті процеси, які відображають стан суспільств, свідчать, що кожна людина має своє бачення життєвих цінностей. Підтверджується, що сучасна людина далека від духовної досконалості, вона ще не вийшла у стан самодостатності і продовжує жити цінностями індивідуалізму (самості, гордині та марнославства). Її внутрішній конфлікт викликає зовнішній і це вводить у стан протистояння та постійної боротьби. У суспільстві споживачів – і людина споживач. Збереження такого положення всіляко заохочується сучасною елітою, бо воно забезпечує функціонування цього суспільства і процвітання його еліти. [5Фромм Е. http://psylib.org.ua/books/fromm02/index.htm, 6Зінов'єв А.А. На шляху до суспільства. Мюнхен. 1991].

Спостерігається внутрішній психологічний розрив у свідомості людини: вона декларує одне, а чинить по-іншому. Природні права людині дала Природа (Всесвіт) з урахуванням її законів життя, вона визначила місце кожній людині у цій системі, але як ці закони проявляються у її житті – вона має пізнати через себе. Поки що права та обов'язки вона розуміє лише на рівні впливу земних законів, з урахуванням яких працює наукове пізнання, зокрема у сфері мистецтва. Тому людиною формується внутрішня мотивація задоволення егоїстичних потреб. Свідченням справжнього розриву стає моральна криза, яка є кризою наукової матеріалістичної парадигми, суспільно-планетарної свідомості та технологій ХХ століття. Очевидно, що не закони людського розуму повинні керувати організацією життя і відображати його зміст шляхом прагматичної та раціональної діяльності на Землі. Цими законами мають стати закони вищого ментального рівня, ті, якими людина, отримуючи право на життя, має відповідати перед Природою (Всесвітом - Богом) за їх реалізацію. У цьому закладено зміст Вселенської Любові та Мудрості – космічний стан людського Розуму.

Тому актуальним стає вихід людини в новий рівень пізнання світу, істинної природи своєї свідомості та сенсу життя, оскільки коріння сучасної кризи закладено в самій природі людини. Очевидно, не випадково Міжнародна конференція ЮНЕСКО з освіти ще наприкінці ХХ століття генеральною лінією орієнтації нових освітніх систем світу проголосила формування особистості людини, бо: «Людина - не економічний фактор, не просте знаряддя, засіб досягнення мети, - в ній закладена самостійна мета розвитку» [3Вершинін Г.Д., Вершиніна О.М. Інноваційні парадигми суспільної думки XXI століття – Харків: ВД «Райдер», 2003. – 232 с., 7L'education un tresor est cache dedans. Rapport L'Vnesce de la commission international Sur L'education pour le XXI siecle prisidee до Iaeques Delars. - Paris, 1996. - p. 87]. Звичайно, щоб усвідомлено розвивати конкретну мету розвитку кожної людини, закладену Природою, безсумнівно, потрібні: новий світогляд і мислення нового типу, більш глибока фундаментальність нових наук і, відповідно, система безперервного просторово-часового гуманістичного виховання та освіти як «Материнська Супертехнологія ХХI століття » [4Вершиніна О.М. Безперервне виховання та гуманізація у системі освіти - суть соціально-економічного та духовного відродження суспільства. Концепція / Монографія. Х., «Регіон-інформ», 2004, - 432 с .].

Основним науковим фундаментом для виходу в новий рівень пізнання світоустрою та природи свідомості людини стали теорії та концепції у галузі сучасного природознавства, наприклад, вчення про ноосферу та інші. Дослідження в галузі субатомної фізики показали, що людина і навколишній світ багатовимірні, життя протікає за законами, відмінними від земних і сенс життя на Землі і в цілому у Всесвіті - це еволюція Вселенського Розуму шляхом співтворчості свідомостей. Сучасний рівень наукового знання є лише частиною духовного знання, і сама людина як свідомість, являє собою творіння більш космічне, ніж земне [3Вершинін Г.Д., Вершиніна О.М. Інноваційні парадигми суспільної думки XXI століття – Харків: ВД «Райдер», 2003. – 232 с ., 8-10П'єр Тейяр де Шарден, Феномен людини, http://psylib.org.ua/books/shard 01
Вернадський В.І. Наукова думка, як планетне явище. - М: Наука, 1991. - 270 с.
Чижевський О.Л. Космічний пульс життя: Земля в обіймах Сонця. Геліотараксія. - М.: Думка, 1995. - 768 с.]. Сенс життя на Землі - у вирощуванні Розуму, тому природа свідомості людини багатовимірна. Свідомість формується шляхом розвитку її дискретних частин і в процесі еволюції вона стає завершеною самодостатньою системою, яка за своєю головною місією повинна відповідно до свого призначення забезпечити процес коеволюції Свідомостей Людини і Всесвіту.

Усі демократичні принципи, що декларуються, можуть бути реалізовані тільки шляхом оновлення свідомості людини, бо, насамперед, проблеми сучасної цивілізації закладені в сучасному стані свідомості людини [3Вершинін Г.Д., Вершиніна О.М. Інноваційні парадигми суспільної думки XXI століття – Харків: ВД «Райдер», 2003. – 232 с., 4Вершиніна О.М. Безперервне виховання та гуманізація у системі освіти - суть соціально-економічного та духовного відродження суспільства. Концепція / Монографія. Х., «Регіон-інформ», 2004, - 432 с., 8П'єр Тейяр де Шарден, Феномен людини, http://psylib.org.ua/books/shard 01]. Ті цінності, які декларують демократичні політичні режими – це така сама ілюзія, як і цінності, наприклад, комуністичного режиму. Вони є протилежними ідеологічними системами, дія яких спрямована на формування певних життєвих цінностей людини. Система демократичного лібералізму (капіталістична) забезпечує розвиток свідомості в стані індивідуалізму, мотивуючи формування егоїстичних аспектів з урахуванням реалізації права приватної власності. Система демократичного централізму (комуністична) зорієнтована на перехід свідомості зі стану індивідуалізму в особистість насильницьким шляхом. Здійснюється це створенням таких умов, які забезпечують вимушене прагнення людини розвивати якості рівня суспільних цінностей, при цьому виключається залежність людини від приватної власності (виводяться зі свідомості жорсткі прив'язки до матеріальних цінностей). А коли людина виходить із закритої ідеологічної системи, природа споживача повертає її у стан індивідуалізму. Причина у тому, що для обох систем головним законодавцем є наукова матеріалістична парадигма. Підставою для структурування цих суспільств продовжує залишатися пірамідальний принцип їх побудови з урахуванням освоєння людством фундаментальних наукових знань. Тому сучасна криза має планетарний системний характер, що й говорить про її єдину природу. Вона спрямована на руйнування існуючої системи пізнання з урахуванням суспільно-орієнтованої моделі цивілізаційного розвитку. У цій моделі людина та суспільства розвиваються на основі універсального Космічного закону єдності та боротьби протилежностей, за яким технологічно забезпечується еволюція свідомості методом «вимушеного устремління» на пізнання себе та світу. Протистояння ідеологій, інтервенція їх йде революційним (насильницьким) шляхом створення і розв'язання конфліктів, зокрема і з допомогою силового тиску колективних еліт (війни), оскільки мета залишається незмінною - збереження влади й управління земними ресурсами. Задоволення потреб суспільств у ресурсах породжує боротьбу цих еліт, які нині прикриваються демократичними гаслами. В основі такої ідеології народ перебуває в ілюзії свободи вибору та справедливості, що диктується інтересом до розподілу благ. Насправді політична гра у протистояння еліт завжди вирішує головне завдання – забезпечити матеріальний та фінансовий інтерес колективного егоїзму, і лише потім – мінімальне забезпечення народу необхідним обсягом ресурсів для утримання його в рамках громадянської покори. Свої ідеї демократія проголосила в ім'я людини, проте справжньою її метою на базі існуючого світогляду була і залишається не людина і зростання її самосвідомості, а матеріальні пріоритети та задоволення амбіцій колективної еліти [11Вернадський В.І. Про науку. - Т.1. - наукове знання. Наукова творчість. Наукова думка. Дубна: Видавничий центр «Фенікс», 1997. – 576 с., 12Кувакін В.А. Гуманізм, ідеологія, політика // Гуманізм як теоретична та практична проблема ХХІ століття: філософські, соціальні, економічні та політичні аспекти: Доповіді та виступи. / За заг. ред. А.В. Бузгаліна. - М: «РОХОС», 2004.].

В даний час ця мета завуальована таким елементом демократії, як принцип більшості, реалізація якого нібито змінила споконвічний порядок у суспільстві - панування меншості над більшістю. Однак принцип більшості в реальній політичній практиці застосовується формально і вимірюється лише кількісною стороною, оскільки забезпечує ілюзію панування більшості завдяки інформаційним технологіям цілеспрямованого впливу на свідомість. На початку становлення незалежних держав (країн колишнього СРСР) повністю були відсутні елементи громадянського суспільства, йшов етап демонтажу старої ідеологічної системи через руйнування суспільних державних структур. Починалося оновлення суспільної свідомості на основі пошуку нових ціннісних орієнтирів, які і в даний час продовжують формуватися шляхом освоєння як старих (існуючих на Заході), так і освоєнням інноваційних знань та технологій. Паралельно та частина суспільства, яка за якостями свідомості перебуває у стані крайнього індивідуалізму, у процесі демонтажу старої системи, маніпулюючи суспільною свідомістю під гаслами демократичних перетворень, реалізує свою мету – збагачення своїх сімей та окремих груп.

Одночасно триває пошук наступного після соціалізму напряму суспільного устрою. Перевага надається освоєнню «заморської» ідеологічної системи з метою формування «національної ідеї» з креном у бік отримання панування у споживанні ресурсів групою провідних фінансових еліт (на основі націоналізму та ідеї ліберальної демократії). Відпрацьовується англосаксонська модель управління шляхом підміни цінностей та формування такого психічного стану, що вводить людину у залежність від бажань безмірного споживання. Штучно створюється проблема небезпеки «національним інтересам», яку перетворюють на головну національну задачу і з її допомогою перерозподіляються ресурси на тлі успішно підтримуваної нестабільності політичного та суспільного життя, що відбувається на прикладі країн колишнього Радянського Союзу та соціалістичного табору.

Суспільством, поділеним на крайні протилежності інтересами окремих олігархічних груп, легко керувати. Причина такого протистояння - у духовно-моральній незрілості свідомості людини і, отже, у відсутності справжніх знань про сенс життя на Землі та її життєвої місії. Цей конфлікт не вирішується з урахуванням існуючих у соціумі знань і технологій. Суспільство потребує нових знань, які може формувати тільки сама людина шляхом самопізнання та саморозвитку для того, щоб перейти до рівня свідомого управління своїм життям. А поки що нею маніпулюють, незалежно від того, до якої нації вона належить. Це відбувається на основі використання її низовинних бажань, виявлених якостями крайнього індивідуалізму, яскраво розкритого ще 200 років тому Н.В. Гоголем у художніх образах героїв його творів.

Треба визнати, що, по суті, не національне питання є причиною суспільного конфлікту в Україні, а більш тонкий душевний стан людини, виражений її внутрішньою духовною культурою, що відображає світоглядну орієнтацію на ідеологічні цінності Заходу. Власне, розподіл людей за національністю та штучно розв'язаний конфлікт між ними створив сприятливі умови для збагачення олігархічних груп через повернення до тоталітаризму. Тоді як істина лежить у площині вирішення проблеми вільного творчого розвитку Особистості та її волевиявлення: природно бути частиною того культурного прошарку суспільства, в якому вона за критерієм ментального (розумового) рівня пізнання повинна реалізувати на Землі своє космічне призначення. У цьому закладено глибинний сенс виходу людини у новий рівень психокультури, що дозволяє їй з урахуванням нових знань бути гармонійною, відповідальною перед собою за виконання прав і обов'язків нового Громадянина. Такою людиною стає тільки той, хто здатний подолати в собі якості індивідуалізму та шляхом проходження комплексної соціальної реабілітації вийти у рівень самовдосконалення, самовиховання та самоосвіти свідомості творчої Особистості та нового Лідера [3Вершинін Г.Д., Вершиніна О.М. Інноваційні парадигми суспільної думки XXI століття – Харків: ВД «Райдер», 2003. – 232 с.].

Сьогодні наше суспільство переживає етап переходу з індустріального суспільства до рівня інформаційних технологій, які згодом Особистість, що саморозвиється, переведе в енергоінформаційні. Демократія як ідеологічна платформа на цьому етапі є необхідним направляючим і організуючим планетарним інструментарієм у вирішенні конфліктів всіх рівнів соціуму: людина, сім'я, колектив, суспільство. Освоєння принципів демократії є найбільш затребуваним феноменом, оскільки на планетарному рівні поки що не існує іншої моделі суспільного формування, тому вона стала єдиною можливою формою легітимності влади. Еволюція свідомості не зупиняється, а постійно переходить на якісно новий рівень. Можна з упевненістю сказати, що чим більше розвивається процес глобалізації, тим більше йде дискредитація встановлених демократичних цінностей із її подвійними та потрійними стандартами, далекими від моделі істинної демократії. Принципи демократії не можуть бути реалізовані «самі по собі», вони можуть втілитись у життя лише через людину, яка на суспільно-планетарному рівні шляхом страждань та розчарувань, напрацьовує стан духовної зрілості. Її свідомість у якостях формується у вигляді пошуку нового світоглядного початку, розвитку самосвідомості Особистості та Громадянина. І оскільки людина та суспільства вже вичерпали свої природні можливості розвиватися на платформі раніше освоєних інтелектуальних та духовних знань суспільно-орієнтованої моделі цивілізаційного розвитку, потрібен еволюційний перехід у новий рівень пізнання. Освоєння програм особистісно-орієнтованої моделі виховання та освіти творчої особистості дозволяє на базі енергоінформаційного світогляду гуманізувати духовні та інтелектуальні знання через самовдосконалення свідомості за допомогою зміни типу мислення та формування нових життєвих цінностей [3Вершинін Г.Д., Вершиніна О.М. Інноваційні парадигми суспільної думки XXI століття – Харків: ВД «Райдер», 2003. – 232 с., 4Вершиніна О.М. Безперервне виховання та гуманізація у системі освіти - суть соціально-економічного та духовного відродження суспільства. Концепція / Монографія. Х., «Регіон-інформ», 2004, - 432 с.].

В даний час на планетарному рівні вже відбувається процес реалізації нової парадигми суспільного розвитку шляхом становлення Нової людини, як Мікрокосму і невід'ємної складової Макрокосму = Природи (Всесвіту), що вміщує в себе необхідні можливості Всесвітніх знань. Здійснюється розкриття природної програми розвитку свідомості кожної людини лише на рівні Особистості у вигляді освоєння знань гуманістичної спрямованості. Йде процес зародження системи формування нової еліти. На основі духовно-моральної екологізації особистості [4Вершиніна О.М. Безперервне виховання та гуманізація у системі освіти - суть соціально-економічного та духовного відродження суспільства. Концепція / Монографія. Х., «Регіон-інформ», 2004, - 432 с .] зміниться якість життя, що забезпечить надалі безпеку людини і держави, а сама демократія перетворюється на більш прогресивні форми суспільного устрою.

Інформаційні джерела:

1. Демократія; політичний режим. Вікіпедія, http://ua.Wikipedia.org/wiki
2. http://www.infousa.ru/government/principles_files/what.htm
3. Вершинін Г.Д., Вершиніна О.М. Інноваційні парадигми суспільної думки XXI століття – Харків: ВД «Райдер», 2003. – 232 с.
4. Вершиніна О.М. Безперервне виховання та гуманізація у системі освіти - суть соціально-економічного та духовного відродження суспільства. Концепція / Монографія. Х., «Регіон-інформ», 2004, - 432 с.
5. Фромм Е. http://psylib.org.ua/books/fromm02/index.htm
6. Зінов'єв А.А. На шляху до суспільства. Мюнхен. 1991
7. L'education un tresor est cache dedans. Rapport L'Vnesce de la commission international Sur L'education pour le XXI siecle prisidee до Iaeques Delars. - Paris, 1996. - p. 87
8. П'єр Тейяр де Шарден, Феномен людини, http://psylib.org.ua/books/shard 01
9. Вернадський В.І. Наукова думка, як планетне явище. - М: Наука, 1991. - 270 с.
10. Чижевський О.Л. Космічний пульс життя: Земля в обіймах Сонця. Геліотараксія. - М.: Думка, 1995. - 768 с.
11. Вернадський В.І. Про науку. - Т.1. - наукове знання. Наукова творчість. Наукова думка. Дубна: Видавничий центр «Фенікс», 1997. – 576 с.
12. Кувакін В.А. Гуманізм, ідеологія, політика // Гуманізм як теоретична та практична проблема ХХІ століття: філософські, соціальні, економічні та політичні аспекти: Доповіді та виступи. / За заг. ред. А.В. Бузгаліна. - М: «РОХОС», 2004.